«ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ «ШОУ-МУЗЕЙ» В ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПНЗ - м.Бердянськ - ВИСТАВКОВА ЗАЛА - Виставкова зала - Освіта Запорізького краю 2016
ГоловнаРеєстраціяВхід Освіта Запорізького краю 2016 Субота, 10.12.2016, 00:14
  Виставкова зала Вітаю Вас Гість | RSS

 
 
Головна » Статті » ВИСТАВКОВА ЗАЛА » м.Бердянськ

«ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ «ШОУ-МУЗЕЙ» В ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПНЗ
Актуальність та мета використання технології "Шоу-музей" в ПНЗ Серед розмаїття сучасних інноваційних технологій, що запроваджуються у закладах позашкільної освіти, існують такі, які перебувають у декількох площинах сприйняття. Однією з них є – «Шоу-музей», де без наукоємного та високотехнологічного потенціалу створюється ефект занурення у запропоновану дійсність. Кожна нова галузь знань, особливо якщо вона має прикладний характер, потребує розробки теоретичного підґрунтя. Не винятком є і технологія Шоу-музею в позашкільних навчальних закладах. Якщо розглядати запропоновану технологію не лише як нову течію в дозвіллєзнавстві, але й як культурну практику, то її теоретичною основою буде виступати прикладна культорологія, предметом вивчення якої є дозвілля як форма діяльності у віль­ний час. Дозвіллєва діяльність виконує важливі для суспільства та особистості соціокультурні функції, головними з яких є рекреаційна й культуротворча. Реа­лізація цих функцій натепер не можлива без застосування сучасних методик і технологій організації культурно-дозвіллєвих практик. Однією з найефективні­ших нам вбачається практика організації дозвілля у вигляді Шоу-музеїв. Вона поєднує в собі найрізноманітніші форми і культурне наповнення діяльності людини у вільний час і виступає каталізатором культурно-рекреаційних процесів. Отже, у курсовій роботі, ми будемо розглядати системні підходи до організації Шоу-музею. На початку ХХІ ст. організація відпочинку набула величезних масштабів розвитку. Необхідність відновлення фізичних і духовних сил, які людина втрачає в процесі трудової діяльності і повсякденного спілкування, сприяє зростанню заходів з метою відпочинку. Молодь і підлітків приваблює активний відпочинок – спорт, танці, розваги, людей старшого віку – екскурсії, культурно-видовищні заходи, розважальна гастрономія. Але завжди обов'язковою умовою дозвіллєвої діяльності в період відпочинку для людини є її незвичайність, несхожість на те, чим вона займається у своєму повсякденному житті, святковість, емоційне переключення. Саме тому зарубіжні спеціалісти –дозвіллєзнавці ввели в практику термін «amusements» (розваги), під яким об'єднали кілька видів діяльності людини в період відпочинку, крім суто розважальної: пізнавальну, спортивно-оздоровчу, соціокультурну та ін. Однією з функцій дозвілля була також визначена холістична – здатність вносити різноманітність і радість у повсякденне життя людини, створювати атмосферу свята. Холістичний характер дозвіллєвої діяльності людини зумовив появу й терміна «animation» (анімація) – оживлення. Анімація – це діяльність з розробки та здійснення спеціальних програм проведення вільного часу. Анімація – це оживлення відпочинку й організація безпосередніх вражень від особистої участі у заходах. В даній роботі фахівці Центру дитячо-юнацької творчості Наталія Кравцова та Олег Балабан висвітлюють тенденцій в галузі дозвілля, новій методологічній базі, що пропонується в частині про практичне застосування технології «Шоу-музей», інноваційну складову в організації навчально-виховної роботи закладу позашкільної освіти, що збагачує рекреацію та культурний розвиток вихованців ПНЗ. Також пропонується своєрідна модель комплексного відпочинку, сутність якого полягає в поєднанні активних-пасивних, культротворчих і комунікативних форм спеціально організованої дозвіллєвої діяльності. Історичний екскурс та сучасний стан технології «Шоу-музей» Витоки та розвиток технології Інноваційні процеси в організації масової роботи відбуваються під впливами розвитку технологій та конкурентного середовища споріднених галузей. Велику роль відіграють винаходи, переосмислення традиційного та творчий або нестандартний підхід безпосередньо до організації дозвіллєвої діяльності. Технологія Шоу-музеїв базується на культурних традиціях людства давніх часів: карнавали, ярмарки, обряди; течіях масової поп-культури: музика, кіномистецтво, література, театр; показі історичних персоналій, побуту, національних та місцевих особливостях розвитку громад. Якщо звертатися до термінології та лінгвістичного аналізу, то слова «шоу» та «музей» перекладаються відповідно з англійської та грецької мов, як «показ» й «помешкання муз». Два різних терміни, об’єднуючись, дають нову мовну конструкцію – «показ помешкання муз». Аналіз твірної основи дає розуміння широкого поняття аспектів цього терміну. Людина не просто відвідує захід; вона бачить, чує, торкається, занурюється у запропоновану дійсність усіма почуттями. Одразу декілька видів мистецтва, накладених один на один, народжують нову реалію, до якої усім бажаючим є змога доторкнутися. В більш вузькому розумінні Шоу-музеї – це музеї з оживленими персонажами епохи чи культурного надбання, що експонується. Наприклад, не цікавий колись і рідко відвідуваний музей перших англійських переселенців у місті Плімуті (США) сьогодні перетворився в національне шоу за допомогою анімаційної організації експозиції в натуральну величину (село з живими героями, які проводять свої звичні роботи дома, на городі та ін.). Не менш привабливий музей під відкритим небом „Скансен”, що знаходиться в шведський столиці – Стокгольм. Це фольклорне шведське селище, де в стареньких міських та сільських будиночках, привезених сюди з різних регіонів Швеції, можна побачити цікаві сувеніри і народні ремесла, а на вулицях «Скансену» – зустріти мешканців в старовинній шведській одежі. Історія виникнення Шоу-музеїв, як локацій для організації масової дозвіллєвої діяльності, починається з другої половини 19-го століття. Першими набувають популярність так звані «Музеї просто неба». Існують такі різновиди, як скансен, музеї забудов, музеї сільських господарств, музеї живої історії і фольклорні музеї. Найновіша концепція — це екомузей, яка зародилася вперше у Франції. Більшість музеїв просто неба спеціалізуються на колекціонуванні і реконструкції старовинних помешкань на великих відкритих територіях, зазвичай історично пов'язаних з експозицією. Експонати часто розбираються, переносяться і збираються по детальних кресленнях. Ідею створення музейної експозиції просто неба вперше запропонував у 1870 році швейцарський вчений Чарлз де Бонстеттен. У 1867 році у Норвегії був організований перший музей просто неба: декілька селянських будівель та церква були перенесені на спеціальну територію поблизу Осло. 1891 році у Стокгольмі вченим-етнографом Артуром Ґаземіусом заснований музей просто неба, до якого були звезені етнографічні пам'ятки з усіх куточків країни. За місцем розташування він отримав назву «Скансен», що згодом стала загальною для музеїв цього типу. У 1901 році музей такого типу Зоргенфри з'явився у Данії, у 1902 році — в Норвегії. Спочатку в музеї переносили тільки типові сільські споруди, оскільки вважали, що характер сільського життя найцікавіший для етнографічного вивчення. Але швидко змінювалася і міська забудова. У 1909 році в Данії створили музей «Старе місто», куди перенесли 50 експонатів — дво- і триповерхові будинки, виробничі майстерні, торговельні споруди та ін. Зараз у Європі нараховується понад 2000 музеїв просто неба. Найбільше скансенів у скандинавських країнах: у Швеції — 1162, в Норвегії — 314, у Фінляндії — 230. З 1970 року в Японії було засновано понад 100 музеїв просто неба. Парки культурної спадщини створюються в країнах Південно-Східної Азії. В Україні славляться етнографічні скансени в Ужгороді, Львові, Чернівцях, Переяславі-Хмельницькому, Галичі. За принципом Шоу-музею та анімації організовані досить відомі в світі тематичні парки: «Діснейленд» (США, Франція та ін.), «Порт Авентура» (Іспанія), легопарки (Данія) тощо. Перші розважальні парки з`явилися в Європі вже в кінці 60-х років минулого століття. Але справжній туристський бум вони відчули лише за останні роки. Щорічно найбільші розважальні центри відвідує 10 млн. відпочиваючих. Існуючі парки продовжують активно розширюватися і будуються нові. Тільки за період з 1995 по 1998 роки в Європі з`явились «Port Aventura», «Legoland», «Warner Brothers» та інші комплекси. Найбільш відомі подібні тури серед любителів сімейного відпочинку, молодят і невеликих молодіжних груп. Цікаво, що більшість відвідувачів парків – не діти, на яких вони були розраховані, а дорослі. Основними гостями парків у різних країнах є іноземні туристи. Нарівні з цікавими та захоплюючими атракціонами головною привабливою ознакою тематичних парків є дійство, що відбувається навколо. Розглянемо в якості прикладу американський парк Уолта Діснея. На сьогодні імперія Уолта Діснея складається з трьох структур: «Walt Disney World» (штат Флорида), «Disneyland» (штат Каліфорнія) і «Euro Disneyland» (Франція). Парки «Світ Діснея» – це справжня індустрія відпочинку і розваг, влаштована зі справжнім американським розмахом. Унікальність «Світу Діснея», як дозвіллєвої бази, полягає не тільки в тому, що він має власну складну інфраструктуру, створену для розваг, розміщення, харчування, навчання, а й власне життя, в яке вливаються відпочиваючі, зустрічаючи на вулицях парку і серед атракціонів різноманітних героїв мультфільмів і художніх фільмів Діснея. Привабливі сніданки і вечері в оточенні героїв Діснея. До того ж, ні за які гроші не купиш відчуття казки, в якій знаходишся цілодобово. Наприклад, у театрі «Magic Eye» проводиться супершоу, в якому широко використовуються останні досягнення стереофільмів у поєднанні з театральними ефектами, наприклад, з такими, як підлога, що переміщується у відповідності до сюжету фільму. «Walt Disney World» (WDW) – найвідоміший американський тематичний парк – знаходиться недалеко від Орландо (штат Флорида). До нього приєднується низка парків, що з`явилася пізніше. В одному з основних парків WDW «Magic Kingdom» (Зачароване Королівство) знаходиться більше 40 атракціонів. Тут можна пройтись по головній вулиці, заглянути в «Країну пригод» і «Країну фантазій». У парку «Epcot Park» велика кількість атракціонів. У парку «MGM Studios» і по сьогодні ведуться зйомки художніх фільмів. Приходячи в цей парк, можна випадково опинитися на знімальному майданчику, взяти участь, наприклад, у «зоряних війнах», поговорити з джином з фільму-казки про Алладіна та ін. На бульварі Сансет можна випробувати долю в «Замку жахів» чи зустріти Красуню і Чудовисько в «Театрі зірок». У парку «Animal Kingdom» («Королівство тварин») демонструються стереоскопічні трилери з життя комах у спеціальному кінозалі, що знаходиться в «Дереві життя» – символі парку. Шанувальникам гострих відчуттів можна порадити здійснити похід до динозаврів – у Парк Юрського періоду. У цьому ж напрямі працюють і кінопарки Америки. До них відносяться: розташований у Лос-Анджелісі тематичний парк «Universal» (повна назва парку «Universal Studios Holliwood») і парк «Universal», що знаходиться в Орландо. «Universal» – це єдина можливість зробити крок «на екран» і стати діючою особою якого-небудь захоплюючого бойовика чи трилера. І таких парків у світі стає все більше. Наприклад, «Санта-парк» перший і єдиний поки що тематичний парк за полярним колом, який відкритий у 1999 році недалеко від столиці Лапландії – Рованіємі. Основа парку – розважальний центр, збудований у величезній печері «Сювясенваара». Велика кількість оживлених героїв оточують відвідувачів парку. Вони на свої очі можуть побачити, як Санта Клаус пролітає на оленях над своїми володіннями. Відомим на весь світ «Шоу-музеєм» є також парк «Мумі-світ», що розташований біля фінського містечка Наанталі. Парк присвячений героям казок письменниці Туве Янссон. Відвідувачі повністю занурюються у світ Мумі-тролей, бо на острові, де розташований парк, все відповідає запропонованій Янссон дійсності. Можна зустріти ожилих персонажів казок, відвідати блакитну Мумі-хатинку, забратися на Мумі-дах, спуститися у Мумі-підвал де зберігається варення. А поряд ви знайдете хатинку Хемуля. Можна відвідати веселу виставу в літньому театрі Емми, зустріти справжнього Мумі-троля та пограти в хованки із Сніффом та Малятко Мю. Технологія «Шоу-музею» у 3Д: дослідження, досвід, досягнення. В організації Шоу-музеїв багате смислове навантаження несе використання «інсталяцій», походить від дієслова to install (англ. – встановлювати, розміщувати, монтувати), що певною мірою пояснює технічні аспекти їх виго­товлення. Інсталяція – це просторова композиція, побудована чи зібрана (змон­тована) з найрізноманітніших матеріалів і форм як створених художником, так і взятих у готовому вигляді (предметів домашнього побуту, промислових приладів чи конструкцій, одягу, іграшок, природних об’єктів, фрагментів текстової і ві­зуальної інформації тощо). Головною художньою метою інсталяції є «створення в певному обсязі експозиційного простору особливого художньо-смислового простору – енвайронменту, в якому за рахунок нових контекстів і нетривіальних синтактичних і композиційних рішень виникає унікальне багатовимірне семантичне поле. Вступаючи в неординарні комбінації, представлені в інсталяції речі набувають символічної функції, зміна контекстів створює смислові трансформації, гру значень. М. Фрай у своїй «Арт-азбуці» наводить забавні вислови молодих художників: «Інсталяція – це коли більше не потрібно малювати картинки»; «інсталяція – це коли просто малювати картинки вже не­достатньо». Починаючи з 1990-х років, в усьому світі набуває розповсюдження відеоінсталяція, в якій глядачеві в замкненому (зазвичай темному) просторі пред’являю­ться відеомонітори або проекції відеозображень на стіни. Тут інсталяція досягає максимального зближення з кіно. За останні десятиліття активно розвиваються і комбіновані інсталяції, які містять, поряд з предметними статичними об’єктами, усілякі фото-, слайдо-, кіно-, відеоелементи, комп’ютерні об’єкти, лазерні уста­новки, звук, віртуальну реальність, інтернет – всі ці компоненти ще більше по­силюють видовищність сучасних інсталяцій. В якості приклада можна вважати інсталяцію німецького митця Тобіаса Ребергера «Те, що ти любиш, викликає у тебе і сльози» яка являє собою інтер’єр кафе. Вона наочно демонструє процес соціальної комуні­кації, як естетичний досвід. Ребергер «втягує» відвідувачів кафе у свій твір, пропонуючи їм стати свідками незвичайних оптичних ілюзій, створених чергу­ванням білого і чорного кольорів; чітку чорно-білу геометрію порушують лише кілька яскравих акцентів жовтого і оранжевого кольору. Отже, сучасну інсталяцію можна визнати візуально-видовищним жанром, оскільки вона набуває особливих ознак, притаманних видовищним мистецтвам. По-перше, інсталяція тривимірна: це не об’єкт, а простір, організований за волею митця. Найкращі інсталяції завжди виглядають як спроба створення іншої, відмінної від повсякденної, реальності – нехай навіть на обмеженій, спеціально відведеній для цього території (що викликає стійкі асоціації з театральним мистецтвом). По-друге, художник реалізує в інсталяції не лише традиційну задачу ви­разної організації простору, але й вносить у візуальне мистецтво категорії, зазвичай йому недоступні, – оповідальність, процесуальність та часову тривалість (художник будує сюжет сприйняття інсталяції глядачем), темпоральність (інсталяція до­ступна лише обмежений час і вимагає паломництва глядача у певний простір). По-третє, в інсталяції художник намагається компенсувати втрату мистецтвом храмового простору, яке у ХІХ столітті було замінене на простір виставковий, що належить певній інституції (музею, галереї); він заявляє про свою незалеж­ність від цих інституцій та створює власний експозиційний контекст. В інсталяції найбільшою мірою реалізується властиве авангарду ХХ століття розуміння мистец­тва як інтелектуального проекту, а не як створення окремих предметів, які можуть бути виставлені на продаж. При цьому інсталяція реставрує майже відкинуте мистецтвом ХХ століття поняття унікальності, адже вона практично не піддається копіюванню та репродукуванню. Розглянемо деякі з інсталяцій, що можуть бути елементами «Шоу-музею» або виступати, як самостійні програми цієї технології організації дозвіллєвої діяльності. Вуличні міми, або ще, як їх називають живі статуї, вже давно стали головними персонажами багатьох міст, культурних місць та подій. Робота вуличного міму набагато важча, ніж будь-яка фізична праця. Вони повинні бути артистичними, пластичними, їх робота інколи триває до 10 годин на добу. Міми – актори, що втілюють найрізноманітніші образи. Костюм та реквізит – найголовніші атрибути шоу, якими мім може притягнути до себе увагу публіки. Зазвичай шкіра міма з голови до ніг покривається особливим гримом, який час від часу треба поправляти. У великих містах Європи міми – цілий культурний прошарок. Тут можна зустріти мімів, що втілюють образи королівських осіб, історичних постатей, письменників та політиків, акторів, казкових та літературних персонажів, надприродних та вигаданих істот. Іноді реставрація певних історичних подій, їх відтворення, дарує нове життя культурним феноменам днів, що минули. Ось, наприклад, львівські батяри - субкультура, що панувала у Львові з середини ХІХ по середину ХХ століття. Батяри мали особливий зовнішній виглад, особливу говірку, полюбляли батярську музику, яка завжди була веселою, енергійною, під яку можна було від душі потанцювати та наспіватись в галасливій кнайпі. Гуляти вони вміли, ще й як! Батяр любив гарних жінок, веселий дотеп і гарну гулянку. Коли вони збирались у другій половині дня у Львові ставало значно веселіше - вони любили жартувати та підколювати усіх, хто смурний траплявся їм на шляху, тому довкола батярів зажди панували веселощі, дотеп та музика. У Львові батяри жили у двох районах на Личакові ти Клепарові. В ті часи це невід'ємний символ Львова. В наш час батярство переживає новий підйом. Існує навіть свято – День батяра, який припадає на початок травня. Так само багатий матеріал для роботи організатора «Шоу-музею» можна отримати на основі культури Стиляг. Тут і костюми й взагалі зовнішній вигляд, побут, стиль життя. Ще в спадку стиляг значаться: запальні танці з особливою рок-н-рольною лексикою, пісні та сленг. Пізнати та відновити певні події дає можливість історична реконструкція та реставрація за допомогою акторів, аматорів, професійних істориків та більш вузьких спеціалістів, технічного устаткування, що теж має вагоме місце в технології «Шоу-музею». Це - лицарські турніри й середньовічні світські раути, військові дії на певних територіях та паради, національні костюмовані спортивні змагання, обряди, тощо. Етнографічні групи населення можуть демонструвати життя та побут свого народу за межами ареалу походження. Так, наприклад, у туристичних містах південного Криму, зокрема в Ялті, великим попитом у туристів користується художня костюмована інсталяція перуанських індіанців, що грають свою фольклорну музику. Також у Ялті є ще один об’єкт, що викликає захоплення у поціновувачів інсталяцій. Це перевернутий будиночок. Приміщення стоїть на даху, в середині також все має перевернутий вигляд: меблі на стелі, люстра прикручена до полу. Цікавою формою Шоу-музею є Церемонії відкриття Олімпійських ігор, Універсіад, інших спортивних та культурних подій всесвітнього рівня. Найперші з ігор, ще в Давній Греції, не мали певної Церемонії відкриття. У перший день змагань проводилися обряди біля ідолів богів у храмах, олімпійці молилися, прохаючи собі перемоги. Відновленні П. Кубертеном Ігри також проходили без певної традиції проводити Церемонію відкриття. Першими Іграми, де на відкритті було показано біль-менш масштабне дійство стали Олімпійські ігри 1948 р. у Лондоні. А вже на Олімпіаді 1980 року в Москві Церемонія відкриття проходила протягом трьох годин, у дійстві приймали участь біля 16 тисяч чоловік. На тривалому шоу в костюмованих виступах було показане життя радянського суспільства, його історія та сучасність. Останнім часом масову популярність набирають кулінарні фестивалі. Вони проходять по всьому світові та, часто-густо, являють собою костюмовані шоу, що відтворюють історичні події, побут, етнографічні собливості місцевого населення. Тобто відбуваються за принципами Шоу-музеїв. У першому розділі ми зробили ретроспективний аналіз становлення та розвитку технології «Шоу-музей», визначили терміни та розкрили поняття назви технології та інших похідних словоформ. Було наведено конкретні приклади, описано історичні витоки технології та її розвиток на сучасному етапі. Організація «Шоу-музею» в закладі позашкільної освіти Теоретичні та прикладні аспекти технології «Шоу-музей» Як і будь-якій захід у роботі організатора масової роботи, технологія «Шоу-музей» потребує детальної розробки. Все починається з концепції майбутнього заходу. Концепція – це система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум. Головне призначення концепції полягає в інтеграції певного масиву знання, у прагненні використовувати його для пояснення, пошуку закономірностей. Проходячи через горнило перевірки фактами, концепція уточнюється як за змістом, так і з погляду її пізнавальних меж. При цьому вона може й не витримати випробування практикою і бути знехтуваною. Приклади концепцій: підводний світ до Дня Нептуна; історія міста в галереї видатних мешканців; обрядове коло календарних свят; квести за мотивами казок, кіно, мультфільмів; бал літературних персонажів; костюмовані гастрономічні фестивалі; парк розваг з художніми костюмованими інсталяціями; тощо. Після визначення концепції можна приступати до змістовного наповнення «Шоу-музею», його технологічного, функціонального, сценарного втілення. Організаційний процес – найтриваліший за часом у підготовці. Досвідчені організатори мають широкий спектр різних методів та прийомів для реалізації своєї концепції. Їх набагато легше використати, коли робочий проект можна класифікувати за певними критеріями. Шоу-музеї можна класифікувати за наступними нюансами. Вікова обмеженість. Захід може бути спланований для окремих вікових груп: дошкільного віку, молодшого, середнього, старшого, батьків вихованців позашкільного закладу. Або представляти ідею для соціалізації різних вікових груп одна з одною, мати мішану вікову приналежність або взагалі не мати вікового обмеження. В залежності від обраної аудиторії змінюється змістовне наповнення заходу. Для маленьких відвідувачів «Шоу-музею» треба використовувати знайомих їм персонажів, що розташовані у добрих, світлих локаціях. Наприклад, для вихованців гуртків декоративно-ужиткового мистецтва можна провести заняття у вигляді подорожі до казкового світу фей за мотивами мультфільмів Діснею, де за сюжетом діти зустрічають фею Дінь-Дінь, яка розповідає про свої «пропажі» та як їх, комбінуючи між собою, можна використати, створюючи цікаві мистецькі знахідки. Для гуртківців середнього віку можна провести гру-подорож «Навколо світу», де учасники зможуть познайомитись з представниками різних народів та позмагатись у запропонованих ними завданнях. Для вихованців ПНЗ старшого віку можна, за технологією «Шоу-музею», організувати вечірку з легендарними музикантами або сучасними представниками шоу-бізнесу. Для батьків вихованців – є показовими заходи, що розкривають філософську цінність дитячого світу, їх психологічну залежність від батьків у їх моделі родини. Як приклад можна організувати екскурсію «Будинком дитячих душ», де через костюмовані інсталяції та локації можна показати занедбаних чи навпаки перелюблених дітей, таких, що страждають на залежність від сучасних гаджетів та девайсів та тих, що залюбки допомагають батькам у домашніх справах. В закладеному підтексті відвідувачі заходу мають зрозуміти свою високу роль у становленні та розвитку дитячої особистості, свою обов’язкову приналежність цьому важливому процесу. Тривалість. На початковому етапі треба визначити, який час організатори можуть відвести для заходу. За часом існування «Шоу-музеї» можуть бути короткотривалими та довготривалими. Короткотривалі Шоу-музеї – такі, що за часом вкладаються у стандартне заняття групи або навіть менше за його, тобто не більші за дві астрономічні години. Це різні видовищні, конкурсні, розважальні програми. До довготривалих заходів відносяться програми, що розраховані на перспективну діяльність, мають сходинковий принцип змісту. Як приклад, розглянемо якусь школу, де кожне заняття – це окрема інсталяція. Школа проводиться за певною програмою занять, а костюмовані герой(ї) її реалізують. «Школу ввічливих малят» може проводити Мері Поппінс, що є довершеною жінкою, тому має право навчати гарним манерам підростаюче покоління. Для гуртків пов’язаних з театральним мистецтвом, в якості викладачів, тренерів, на постійній або періодичній основі можуть виступати персонажі казки про Буратіно. Й, мабуть, найтривалішим попитом можуть користуватися Шоу-музеї, які влаштовуються у справжніх музеях, що належать ПНЗ. Наприклад,у музеї історії закладу експонуються костюмовані інсталяції, що мали вплив на його становлення та розвиток, або розкривати інші події та явища. Жанрово-стилістична приналежність. Зрозуміло, що театральне мистецтво провідне в організації «Шоу-музею». Але нерідко воно поєднуються з іншими видами мистецтва: музикою, кіно, живописом, архітектурою. Наведемо приклади заходів з окремими та мішаними жанрами та стилями. Театральне мистецтво в чистому вигляді використовується в організації «Шоу-музеїв» через розігрування мізансцен. Глядач занурюються у світ героїв через їх слово або навпаки мовчання, акторську гру. Так у гуртках з вивчення іноземної мови можна знайомити гуртківців з літературою країн, мова яких вивчається. Для масової та виховної роботи з залученням більш широкої аудиторії використовуються інсталяції, які знайомлять глядача з історичними персонажами та подіями, персонажами літературних творів, фантастичними істотами. Музичні інсталяції більш вузькі та спеціалізовані. Вони передусім розраховані на дітей, що займаються в гуртках художньо-естетичного напрямку. Це можуть бути музичні вітальні, де вихованці знайомляться з музичною культурою через костюмованих персонажів композиторів, що грають на музичних інструментах чи виконавців, що виконують свої пісні, з представниками субкультур з певними музичними смаками. Відео та кіно інсталяції використовуються в якості додаткового матеріалу для висвітлення тієї чи іншої теми на занятті в гуртках. Вони проходять дещо за іншим принципом, в них можуть бути відсутні костюмовані персонажі, але ефект шоу досягається за допомогою створеного викладачем антуражу та атмосфери. Наприклад, те, що транслюється на екрані відбувається й під час заняття. Це можуть бути майстер-класи, де діти відтворюють те, що пропонується відеоматеріалом. Або це художній чи документальний фільм, який демонструється для досягнення цілей та мети й підлягає всебічному обговоренню. Інсталяції напрямку декоративно-ужиткове мистецтво завжди виходять дуже вдалими та мають стійкий очікуваний ефект на глядача. Це можуть бути складні колективні комбіновані тематичні роботи. Наприклад, до Дня незалежності України може бути проведена виставка робіт гуртківців, на якій будуть представлені мистецькі вироби вихованців. Звичайно, що мова йде не про плоскі роботи, а про тривимірні об’єкти. З мішаними жанрами та стилями проходить, звичайно, більшість «Шоу-музеїв». Так організатори досягають максимального впливу на уяву відвідувача заходу. У закладах позашкільної освіти досить часто проводяться фольклорні свята. Це одне з благодатніших підґрунть для організації Шоу-музеїв. Розглянемо для прикладу заходи на різдвяні свята. За допомогою художніх костюмованих інсталяцій можна організувати: фестиваль вертепів, конкурс на кращу співочу юрбу, виставку атрибутики колядників, виставку-розповідь про свято Різдва в Україні та на Заході й безліч інших заходів. Технологічність. В залежності від можливостей закладу, Шоу-музеї можуть бути достатньо простими або, навпаки, досить технологічними, що зумовлює більшу реалістичність того, що зображується. Простіше кажучи можна намалювати двері за якими щось знаходиться, а можна встановити справжні двері, які можна відчинити і показати, що саме за ними знаходиться. З розвитком інфраструктури дозвілля, та приватного сектору івент-індустрії, з пропозиціями яких досить важко конкурувати закладам освіти з державним асигнуванням, організаторам масової роботи в ПНЗ треба мати якісніший підхід до реалізації концепції виховних заходів. Тому, щоб здивувати своїх вихованців, на сучасному етапі вже замало довго та красиво перемикаючи слайди розповідати, наприклад, що за інструмент орган і як звучить органна музика. Якщо є можливість, треба організувати відвідування зали, де можна почути живу органну музику, яку зіграє костюмований персонаж – композитор із 19-го сторіччя. Відкриті, закриті. Ця категорія означає його місцеположення. Воно може бути у будівлі чи на просторі. Це в свою чергу має вплив на організацію та технічні аспекти. Якщо у будівлі можна використати вузькоспеціалізовані прийоми: звук, освітлення, обмеження фізичними даними споруди, то на просторі ми маємо або природне, або штучне освітлення. Важко відрегулювати звук, якщо локації розташовані близько одна до одної, при тому, що кожна потребує свого музичного оформлення. Обмеження простору чисто номінальне. Сюжет та характер. Визначити однозначну сюжетну направленість «Шоу-музею» складно, бо релятивна складова кожного заходу – складна конструкція з декількох частин. Але в вузько направленій сукупності ознак можна виділити наступні сюжети та характери «Шоу-музеїв»: пізнавальні (дидактичні), розважальні, корегуючи, алегорично-метафоричні Та більшість організаторів використовують сполуки сюжетів для вражаючого стилістичного забарвлення моделі. Пізнавальні (дидактичні) сюжети використовуються в організації «Шоу-музею» для емпіричного сприйняття матеріалу вихованцями на занятті в гуртку або під час проведення виховних масових заходів. Розважальні «Шоу-музеї» – такі, що проводяться для відпочинку та дозвілля відвідувачів ПНЗ. Корегуючи сюжети технології використовуються для психологічного розвантаження чи навпаки чуттєвої активізації учасників навчально-виховного процесу та їх батьків. Алегорично-метафоричне навантаження несуть сюжети, що покликані донести до відвідувача посилання крізь «картинку» з не певним натяком на предмет, що відтворюється-експонується. Тут кожний глядач має щось домислити, побачити своє, поміркувати та піти із власною думкою. Динаміка. Інсталяції, що наповнюють «Шоу-музей» можуть бути статичними та рухливими. Статичні у свою чергу поділяються на статично-розмовні та статично-мовчазні. В рухливих інсталяціях дії персонажів виправдані сюжетом, змістом та композицією. Прив’язка до костюмів та локацій. Звичайно, що «Шоу-музей», якщо це не виправдано задумом, не може проходити в звичайному, повсякденному середовищі та з персонажами, одяг яких не співпадає запропонованій дійсності. Почнемо з локацій. Локація, з італійської перекладається, як розміщення, положення, – це місце, середовище, в якому провадяться сцени «Шоу-музею». Часто дуже складно створити в умовах ПНЗ достатньо підходящу під задум організатора локацію, але справжні митці ніколи не полишають надії зробити її максимально наближеною до оригінальної, та прикладають для цього багато зусиль. Костюми для «Шоу-музею» мають провідну роль. Як вже було зазначено, сучасно орієнтоване соціальне замовлення суспільства, що виконує позашкільний заклад, не може бути виконане недбало. Тому ця категорія організації технології потребує додаткових сил та затрат. Локації, костюми та герої, що відтворюють сюжет в костюмах та в локаціях – три кити, на яких тримається організація «Шоу-музею». Вже на їх основу, як перли на нитку, нанизуються слухові, зорові, тактильні засоби пізнання. Часто організація Шоу-музеїв потребує залучення додаткових спеціалістів: акторів, істориків, швачок, майстрів оригінального жанру, художників, викладачів, фахівців з технічного устаткування, реквізиторів, тощо. Приклад організації «Шоу-музею» в закладі позашкільної освіти. За планом навчально-виховної роботи ПНЗ організатори масової роботи мають провести захід, що познайомить дітей з будь-яким календарним чи обрядовим святом. Наприклад, з традиціями т святкування Івана-Купали. Для початку організатори знайомляться з традиціями свята за давніх часів, його сучасного переосмислення, з досвідом проведення в інших закладах освіти та культури, туристично-рекреаційних осередках. Наступним етапом буде складання сюжетних шарів, які стануть прообразами інсталяцій та елементами експозицій «Шоу-музею». Проводиться пошукова робота, обробляється база матеріальних та людських ресурсів, що можливо задіяти в організації заходу. Коли визначені вищезгадані критерії, починається етап сценарного опису художніх костюмованих інсталяцій, що змістовно наповнять свято. Як приклад наведемо опис декількох. Музично-театральна інсталяція «Купальські пісні». Ця інсталяція експонується у вигляді юрби дівчаток, що співають купальських пісень. Усі вони тематично одягнуті. Можливо додати постановочну хореографію, тоді інсталяція вийде яскравішою. Глядачі можуть спостерігати за шоу або бути у нього зануренні, співати й танцювати разом з героями. Рухлива гра «Стрибки крізь вогнище». Ця інсталяція представляє собою звернення до традиції очищення через стрибки крізь вогнище. Використовується штучно зроблене вогнище з матеріалів та фарби, що повністю імітують справжнє. В експозиції приймають участь костюмовані герої: хлопчики та дівчатка, що по черзі запрошують «стрибнути над вогнищем» відвідувачів «Шоу-музею». Виставка «Чарівна квітка». Це інсталяція тривимірних квіток папороті, що виконані у різних техніках в гуртках декоративно-ужиткового напрямку. Вона може нагадувати дивний садок, де квітки сторчать із стіни, підвішені до стелі, мати скупчене суцвіття та квітнути по одній. Хореографічно-театральна інсталяція. Тут експонуються хороводні танці, що мали місце на святкуванні Івана-Купала у давні часи. Тут також глядачі можуть бути запрошені до участі в експозиції. Квест з костюмованими художніми інсталяціями на чек-поінтах. Тут, звичайно, буде потрібно підготовити велику кількість інсталяцій, що співпадатиме з кількістю контрольних точок, які потрібно пройти командам задіяним у квесті. На кожному чек-поінту відвідувачів зустрічає інсталяція у вигляді костюмованого персонажу надприродної істоти, що задає загадку-питання, відповідь на яку шукає команда. Сценарієм квесту можуть бути передбачені більш ширші ролі героїв інсталяцій: вони можуть, окрім головного завдання, розповідати свою історію, оповідати про свято, елементи його святкування. Команда, що першою пройшла всі випробування отримує символічну квітку папороті, як відзнаку перемоги. Можна виготовити декілька квіток, колір яких різнитиметься в залежності від першості проходження квесту. ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛІ ШОУ-МУЗЕЙ В БЕРДЯНСЬКОМУ ЦДЮТ Шоу-музей «Живі сторінки Кобзаря» В заздалегідь підготовленому приміщенні знаходяться художні костюмовані інсталяції героїв творів Тараса Шевченка. Вони влаштовані у власних, описаних в Кобзарі локаціях. Організовані групи відвідувачів музею переходять від однієї інсталяції до інших, знайомлячись з героями шевченкової поезії та подіями їх життя описаних автором. Інсталяція перша: «Катерина». Локація представляє собою куток у якому розташовані стіл,застелений білою скатертиною, прості дерев’яні стілець та лава. Край стола на стільці в простій полотняній сорочці сидить батько Катерини, біля нього навскіс сидить на лаві мати Катерини, з іншого краю стола, навпроти батька стоїть Катерина та колише колиску. Актори замерлі в описаних у поемі «Катерина» позах. Батько схилений на руки та зажурений. Мати плаче. Катерина понура. Герої «оживають», коли до їх підходить екскурсійна група та починають читати текст. Мати: Що весілля, доню моя? А де ж твоя пара? Де світилки з друженьками, Старости, бояре? В Московщині, доню моя! Іди ж їх шукати, Та не кажи добрим людям, Що є в тебе мати. Проклятий час-годинонька, Що ти народилась! Якби знала, до схід сонця Була б утопила... Здалась тоді б ти гадині, Тепер — москалеві... Доню моя, доню моя, Цвіте мій рожевий! Як ягодку, як пташечку, Кохала, ростила На лишенько... Доню моя, Що ти наробила?.. Оддячила!.. Іди ж, шукай У Москві свекрухи. Не слухала моїх річей, То її послухай. Іди доню, найди її, Найди, привітайся, Будь щаслива в чужих людях, До нас не вертайся! Не вертайся, дитя моє, З далекого краю... А хто ж мою головоньку Без тебе сховає? Хто заплаче надо мною, Як рідна дитина? Хто посадить на могилі Червону калину? Хто без тебе грішну душу Поминати буде? Доню моя, доню моя, Дитя моє любе! Іди од нас... Хрестить Катерину Бог з тобою!» — Падає плачучи на лаву, обличчям додолу Батько: «Чого ждеш, небого?» Катерина підбігає до Батька, падає перед ним навколішки Катерина: Прости мені, мій батечку, Що я наробила! Прости мені, мій голубе, Мій соколе милий! Батько: Нехай тебе Бог прощає Та добрії люде; Молись Богу та йди собі — Мені легше буде. Катерина піднімається з колін йде до колиски, виймає з неї дитя, відходить за межі локації, таким чином, щоб глядачеві стало зрозуміло, що вона йде з дому світ заочі. Інсталяція друга: «Гайдамаки» В інсталяції беруть участь Гонта, ксьондз, який тримає руки на плечах двох хлопчиків, пара козаків. Гонта стоїть обпершись обома руками на шаблю, вдивляючись в обличчя хлопчиків. Ксьондз не ховає криву усмішку. Трохи далі від Гонти, сидять два козаки, що чистять шаблі після бою. Козаки одягнуті у традиційний одяг, Гонта ще й у кожусі. На ксьондзові ряса католицького священика. Хлопчики одягнуті в чорний одяг монастирських послушників. Ксьондз: Гонто! Гонто! Оце твої діти, Ти нас ріжеш, заріж і їх, Вони католики. Чого ж ти став, чом не ріжеш; Поки невеликі, Заріж і їх, бо виростуть, То тебе заріжуть...» Гонта: звертається до одного з козаків.«Вбийте його, а собачат Своєю заріжу! козак хапає ксьондза , виводить за межі локації Гонта: звертається до другого козака Клич громаду! до хлопчиків Признавайтесь, Що ви католики?» Хлопчики: Католики... бо нас мати... Гонта: Боже мій великий! Мовчіть! мовчіть, знаю, знаю. повертаються обидва козаки Мої діти католики! Щоб не було зради, Щоб не було поговору, Панове громадо! Я присягав, брав свячений Різать католика! Сини мої! сини мої! Чом ви не великі? Чом ви ляха не ріжете! Хлопчики: Будем різать, тату. Гонта: Не будете! не будете! Будь проклята мати, Та проклята католичка, Що вас породила, Чом вона вас до схід сонця Була не втопила, Менше б гріха, ви б умерли Не католиками, А сьогодні, сини мої! Горе мені з вами! Поцілуйте мене, діти, Бо не я вбиваю — А присяга!..» Махає своєю шаблею згори до низу та навскіс. Хлопчики падають на руки козакам, що їх спеціально для цього підставляють. Хлопчики: Тату... Тату... тату... ми не ляхи, ми... Козак: Поховать хіба? Гонта: Не треба, Вони католики... Сини мої, сини мої, Чом ви не великі, Чом ворога не різали, Чом матір не вбили, Ту прокляту католичку, Що вас породила. Гонта йде залишаючи локацію. Інсталяція третя: «Відьма» В інсталяції задіяні актори: два цигана, дві циганки та відьма. Цигані одягнуті у традиційну одежу, відьма у лахміття, що було колись довгою полотняною жіночою сорочкою. У відьми закудлане волосся, брудна шкіра. На роль відьми запрошується актриса худорлявої статури. Цигане: А відкіля ти, молодице? Відьма: Хто, я? співає Як була я молодиця, Цілували мене в лице, А як стала стара баба, Цілували б, була б рада. Циган: Співуча, нічого сказать. Якби собі таку достать, Та ще й з медведем... Відьма: Я співаю. Чи то сижу, чи то гуляю, Все співаю, все співаю, Уже забула говорить... А перше добре говорила. Циган: Де ж ти була, що заблудила? Відьма: Хто, я? чи ти? Шепче Цить лишень, цить. Он, бач, зо мною пан лежить. Огонь погас, а місяць сходить, В яру пасеться вовкулак... Усміхнувшись Я в приданках була, впилася, І молода не придалася... А все то прокляті пани З дівчатами такеє діють... Ще треба другу одружить. Піду, без мене не зуміють І в домовину положить... Цигане: Не йди, небого, будь ти з нами. У нас, єй-богу, добре жить. Відьма: А діти єсть у вас? Цигане: Немає. Відьма: Кого ж годуєте єсте? Кого ви спати кладете? Кого колишете вночі? Лягаючи і встаючи, За кого молитесь? Ох, діти! І все діти! і все діти! Не знаю, де од їх подітись. Де не піду, й вони за мною, Вони з’їдять мене колись... Цигане:Не плач, небого, не журись. У нас дітей нема й заводу. Відьма: Хоч з гори та в воду. Інсталяція четверта: «Наймичка» В інсталяції приймають участь чоловік та жінка похилого віку Трохим та Настя, також молодиця наймичка Ганна. Усі одягнуті у просту полотняну одежу, згідно свого віку. Локація виглядає, як двір біля хати обнесений невисоким тином. За тином лежить замотана лялька, що має нагадувати дитину. Головні актори інсталяції сидять на пнях біля хатини. Трохим: А хто нас, Насте, поховає, Як помремо? Настя: Сама не знаю! Я все оце міркувала, Та аж сумно стало: Одинокі зостарілись... Кому понадбали Добра цього?..» Трохим: Стривай лишень! Рвучко встає з пня, прислухається до звуків з тієї сторони де лежить лялька Чи чуєш? щось плаче За ворітьми... мов дитина! Побіжім лиш!.. Бачиш? Я вгадував, що щось буде! Трохим та Настя біжать до тину, бачать дитину, радіють, обережно беруть на руки А що, Насте? Я й казав! От бачиш? От і талан, от і доля, І не одинокі! Бери ж лишень та сповивай... Ач яке, нівроку! Неси ж в хату, а я верхи Кинусь за кумами В Городище... Трохим виходить за межі інсталяції. Настя з дитиною на руках сідає на пні біля хати. Через декілька секунд повертається Трохим за ним йде наймичка Ганна. Трохим: Ось молода, білолиця Прийшла молодиця На хутір наш благодатний У найми проситься. А що ж, возьмім, Насте. Настя: Возьмімо, Трохиме, Бо ми старі, нездужаєм, Та таки й дитина, Все ж таки треба Коло його піклуватись». Трохим: Та воно-то треба. Бо й я свою вже часточку Прожив, слава богу,— Підтоптався. Так що ж тепер, Що візьмеш, небого? За рік, чи як?» Ганна: А що дасте. Трохим: Е, ні! треба знати, Треба, дочко, лічить плату, Зароблену плату, Бо сказано: хто не лічить, То той і не має. Так отак хіба, небого? Ні ти нас не знаєш, Ні ми тебе. А поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо,— Отоді й за плату, Чи так, дочко? Ганна: Добре, дядьку Трохим: Просимо ж у хату. Всі заходять в імпровізовану хату Інсталяція п’ята: «Художник» В інсталяції задіяні два актори, що відповідно грають дорослого художника та парубка. Художник одягнутий, як представник інтелігенції першої половини 19 століття. Парубок у простий одежині. Локацію представлено шматком штучно створеного саду із різними статуями. Перед статуєю Сатурна сидить на відрі парубок та замальовує її. З протилежної до глядача сторони відра лежить згорток малюнків парубка. В зону локації входить художник та підходить до парубка. Той підіймається з відра та ховає у пазуху свого малюнка. Парубок: Я ничего не делаю, иду на работу, да по дороге в сад зашел. Я рисовал. Художник: Покажи, что ты рисовал. Парубок з хвилюванням дістає з-за пазухи малюнок Ты часто ходишь сюда рисовать? Парубок: Каждое воскресенье, — отвечал он, — а если близко где работаем, то и в будни захожу. Художник: Ты учишься малярному мастерству? Парубок: И живописному. Художник: У кого же ты находишься в ученьи? Парубок: У комнатного живописца Ширяева. Художник: Куда ты торопишься? Парубок: На работу. Я и то уж опоздал, хозяин придет, так достанется мне. Художник: Разве у тебя хозяин строгий? — спросил я. Парубок: Строгий и... Художник: И злой, ты хочешь сказать. Парубок: Нет, скупой, хотел я сказать. Он побьет меня, а сам рад будет, что я опоздал к обеду. Художник підходить до відра, піднімає з землі згорток малюнків парубка. Розгортає його. Роздивляється аркуші з малюнками. Художник: Отчего у тебя нет ни одного рисунка оттушеванного? Повертає парубкові малюнки Парубок: Я рисовал все эти рисунки поутру рано, до восхода солнца. Художник: Значит, ты не видал их, как они освещаются? Парубок: Я ходил и днем смотреть на них, но тогда нельзя было рисовать, люди ходили. Художник: Зайди ко мне в воскресенье поутру, и если есть у тебя еще какие-нибудь рисунки своей работы, то принеси мне показать. Парубок: Хорошо, я приду, только где вы живете? Художник записує свою адресу на аркуші з малюнком. Парубок читає її та запам’ятовує. Потім бере свої речі, відро. Обидва актори залишають локацію ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛІ ШОУ-МУЗЕЙ В БЕРДЯНСЬКОМУ ЦДЮТ Шоу-музей «Історія дозвілля міста Бердянська під відкритим небом» Захід проводився до 185-ої річниці з Дня заснування Бердянська на одній з центральних площ міста. Відвідувачі змогли побачити відтворену в художніх костюмованих інсталяціях історію дозвілля місцевого населення. Дійство мало текстовий супровід з поясненням історичних реконструкцій та відповідної дозвіллєвої діяльності мешканців Бердянська. Також вихованці Центру дитячо-юнацької творчості представили концертні номери, що були підібрані для відтворення епохи, що експонується. Інсталяція «1827-1850 рр.» Інсталяція представляє собою експозицію, в якій представлені роки заснування міста Бердянськ. Матроси грають в «Кості». Круг діжки, перевернутої догори, сидять матроси, що по черзі кидають кості. Вони грають на гроші або на корзини з азовською рибою. Одежа, технічне устаткування, реквізит, що задіяні в інсталяції відповідають часу першої половини 19-го століття. Інсталяція «1850-1910 рр.» Інсталяція представляє собою експозицію де міські вершки суспільства розважають себе грою у «Фанти». Жінки та чоловіки у відповідних епохи костюмах, грають у «Фанти», завдання для яких дістають з торбини. Всі герої знаходяться у локації, що нагадує літню терасу або велику садову альтанку. Тут стоїть стіл з чаєм та вишуканими наїдками до нього. Хтось з персонажів сидить за столом на стільцях, хтось захоплений грою. Весь реквізит інсталяції витриманий в історичних реаліях, що експонуються. Інсталяція «1910-1920 рр.» Інсталяція представляє собою шинок під вивіскою «У Лізки». Задіяні актори: Нестор Махно і декілька осіб з його банди, хазяйка шинку Єлизавета. Глядачу представляється наступна картина. За столом на стільцях по колу сидять Нестор Махно та його військові командири, грають у карти на гроші, з зображеннями Махна по центру, номіналом банкноти та іншими атрибутами грошей - все намальовано свіжою фарбою на звичайному папері. Коли в гравців скінчається готівка, вони відкривають велику скриню та закладають награбоване. Іноді до їх столу підходить хазяйка шинку, підливає спиртне, частує авторськими наїдками. Інсталяція «1920-ті роки» Інсталяція представляє собою сеанс одночасної гри в шахи, що проводить Остап Бендер. В експозиції актори представляють Остапа Бендера та декількох місцевих мешканців, що прийшли пограти в шахи у заводській кімнаті дозвілля. За спинами гравців висять плакати «Шахматы – могучее орудие интеллектуальной культуры», «Дорогу шахматам в рабочую среду». Бендер усім представляється сином лейтенанта Шмідта, тобто онуком минулого градоначальника Бердянська. Інсталяція «1930-1940 рр.» Дві інсталяції представляють цей час. Перша – команда пожежної частини, друга – команда льотчиків офіцерського клубу «От винта». В обох експозиціях актори, в костюмах відповідно їх часу та професійного спрямування, грають у доміно. Локації оформлені відповідно до кімнати відпочинку в пожежній частині та офіцерського клубу військової частини. Інсталяція «1945-1970 рр.» Інсталяція представляє собою шкільне подвір’я, де діти піонери граються у «Классики» та «Резиночки». В експозиції приймають участь декілька дітей, що одягнуті в костюми відповідно відтворюваного часу. В нашому випадку, приблизно до середини 60-х років. Хлопці стрибають по накресленим «Классикам», дівчатка стрибають у «Резиночки». В межах локації розкладені піонерські транспаранти: «Все на сбор макулатуры», «Даешь стране металлолом» та інші. Глядачу стає зрозуміло, що зараз діти пустують, але вони ось-ось відправляться на важливе партійне доручення. Інсталяція «1970-1980 рр.» Інсталяція представляє собою юрбу дітей, що бавиться у маловідому широкому колу, але дуже популярну в Бердянську гру тих часів у скляні кульки. В експозиції приймають участь декілька дітей різних за статтю. Хлопчики та дівчинки хизуються, обмінюються, бавляться скляними шариками, що використовував у промислових цілях бердянський завод «Скловолокно». Їх гра доволі проста: треба штовхнути кульку, розрахувавши поштовх та траєкторію таким чином, щоб він закотився у спеціально викопану ямку. В якості локації обрано зелений газон, що підсилило у відвідувачів Шоу-музею ностальгійний ефект. Інсталяція «1980-1990 рр.» Інсталяція представляє собою кімнату в комунальній квартирі, де в вечірній час зібрались мешканці майже усієї квартири та всі із захопленням грають у лото. Експозицію представляють актори різного віку від дітей до сивих дідусів, бо грати у лото могли всі з однаковим завзяттям. Інсталяція проходить в локаціях обмеженого простору невеличкої кімнати, де на задньому плані натягнута мотузка з білизною, що сохне. Частина гравців сидить за столом, дехто на полу. Хазяйка кімнати встигає грати та прасувати. В кімнаті багато речей: телевізор, велосипед, прасувальна дошка, торшер, ночви, інше. Інсталяція «1990-2000 рр.» Інсталяція представляє собою робітників заводу за грою в шашки. В експозиції приймають участь актори, що втілюють образи робітників заводу. За спинами гравців у шахи глядач може прочитати декілька написів на папері: «Зарплаты сегодня не будет!», «Рабочий день сокращен в святи с сокращением объемов производства нашого завода», «Записываемся на чемпионат завода по шашка. Профком» та кілька постерів відомих мексиканських, бразильських акторів та зірок естради. Локація «2000 – 2012 рр.» Інсталяція представляє собою декілька груп тинейджерів. Одні сидять у комп’ютерному клубі за машинами, другі грають у «Твістер», треті займаються демонстрацією трюків на турніках. Головна мета експозиції показати, що дозвілля сучасної молоді може бути дуже різним: від сидіння за комп’ютером до заняття спортом. Інсталяція має складну локацію, що має відповідати трьом середовищам: комп’ютерному клубу, кімнаті де грають у «Твістер» та двору, де молодь займається вуличним фітнесом на турніках. Захід відвідало більше тисячі городян та гостей міста. Про «Музей дозвілля під відкритим небом» вийшли сюжети у місцевих, регіональних та центральних українських ЗМІ. Але найголовніше на думку організаторів є те, що кожен з глядачів міг особисто прийняти участь у запропонованих іграх та дозвіллєвих акціях. ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ МОДЕЛІ ШОУ-МУЗЕЙ В БЕРДЯНСЬКОМУ ЦДЮТ Використання технології «Шоу-музей» під час гастрономічних фестивалів «Бердянська юшка» Гастрономічний фестиваль «Бердянська юшка» - візитна картка фестивального життя Бердянська. Кожного разу до його проведення долучаються фахівці Центру дитячо-юнацької творчості. Окрім суто кулінарної складової, захід покликаний розрекламувати місто, як курорт державного значення та задовольнити потреби мешканців та гостей міста в масовому відпочинку. «Бердянська юшка» має усталену схему. Ініціативні групи мешканців міста, що представляють окремі мікрорайони міста, готують зазначену кількість юшки та пригощають нею усіх відвідувачів фестивалю. Крім того, кожний мікрорайон представляє у певному образі свій павільйон-кухню. І тут їм на допомогу приходить технологія «Шоу-музею». Кожний павільйон – це окрема художня костюмована інсталяція за найрізноманітнішими мотивами. Це історичні особистості, казкові, надприродні істоти, персонажі літературних творів і кіно, характерні національні образи та інше. Тож окрім частування смачною юшкою, відвідувачам пропонується переглянути певне дійство, зануритись у світ акторів.

Джерело: http://somr-bcdut.blogspot.com/
Категорія: м.Бердянськ | Додав: (07.02.2016) | Автор: Наталія Кравцова, Олег Балабан E
Переглядів: 492 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 3.8/86
Всього коментарів: 3
3  
Цікавий та грунтовний матеріал. Рекомендую ознайомитись

2  
Я тоже не могу проголосовать. Почему???

1  
Почему нельзя проголосовать?

Ім`я *:
Email *:
Код *:
 
 

Вхід на сайт

Пошук

Архів записів


Друзі сайту
  • uCoz Community
  • uCoz Manual
  • ІнтерБрама
  • Кафедра менеджменту
  • Портал інклюзивної освіти
  • Інновації та інноватика

  • Статистика

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0

     

    Copyright MyCorp © 2016
    Безкоштовний хостинг uCoz