Стратегії та прийоми навчання іншомовного спілкування у контексті комунікативного підходу
Територіальний відділ освіти, молоді та спорту
Департаменту освіти і науки, молоді та спорту
Запорізької міської ради
Запорізька гімназія №11
Тема:Стратегії та прийоми навчання іншомовного спілкування у контексті комунікативного підходу
Опис досвіду
вчителя англійської мови
Полякової Наталії Олександрівни
Запоріжжя
2015
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………….4
I. Актуальність теми………………………………………………………………….5
II. Науково – педагогічна ідея досвіду……………………………………………….7
III. Характеристика умов, в яких формується досвід………………………………...14
IV. Реалізація досвіду…………………………………………………………………..15
V. Науково – практична значимість і результативність досвіду роботи…………...16
VI. Умови та можливості використання досвіду……………………………………...17
VII. Перспективи подальшої роботи……………………………………………………18
VIII. Висновки…………………………………………………………………………….19
IX. Список використаних джерел……………………………………………………...20
X. Додатки:
1. Порівняльний аналіз рівня навчальних досягнень учнів гімназії №11 з англійської мови………………………………………………………………………………….21
2. Рівень навчальних досягнень учнів в динаміці……………………………………24
3. Показники участі в учнівських олімпіадах з англійської мови…………………..25
ВСТУП
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого - педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну межу навчання і вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним, між культурним спілкуванням, шляхом формування і розвитку вмінь навичок спілкування.
Для навчання спілкування, слід зазначити особливості комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування. Серед них зазначимо наступні:
· Мова розглядається як засіб спілкування. Перевага віддається оволодінню поняттями та функціями.
· Мова вивчається через особисту діяльність учнів. Вони є головними автономними суб'єктами навчання, які володіють когнітивними й мета когнітивними стратегіями та прийомами оволодіння мовою й іншомовним спілкуванням та відповідають за свої успіхи і невдачі.
· Основними цілями є соціальна відповідність та прийнятність.
· Урок іноземної мови розглядається як діяльність спілкування. Це означає відмову від домінування на уроках формальних мовних вправ на користь діяльнісно й інтелектуально-орієнтованих завдань, які дають змогу вивчати іноземну мову як основний засіб міжкультурного спілкування в процесі цього спілкування.
· Навчання видів мовленнєвої діяльності відбувається інтегровано.
· Типовими завданнями є заповнення інформаційних програм, розв'язання проблем, рольова гра, симуляція.
· Типовими формами інтерактивності є групова і парна робота.
· Змінюється роль вчителя в процесі навчання. Вчитель сприяє спілкуванню, допомагає учням досягти автономії у визначенні цілей та шляхів вивчення іноземної мови, оволодіти мовленнєвими, мовними, невербальними засобами комунікації.
· Змінюється ставлення до помилок. Вони неминучі і розглядаються, як свідчення процесу навчання.
· Рідна мова використовується зрідка, де необхідно, коли це виправдано складною ситуацією.
Питання комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування є дуже актуальним для освіти в сучасній школі. Адже, як відомо з власних спостережень, у школі на уроках іноземної мови далеко не всіх умов додержуються як вчителі так і учні. Дуже часто зустрічається такий вид роботи, як «вчитель - учні», а не «учні - учні»; матеріал використовується штучний і не веде до створення життєвих умов та ситуацій спілкування. Важливим недоліком у вивченні іноземної мови та іншомовного спілкування є використання не іноземної мови, а рідної, що не веде до ефективного сприйняття та подальшого використання іншомовного матеріалу.
Звідси, актуальність цього дослідження полягає у наступному: з одного боку, дискусія є ефективним засобом розвитку непідготовленого іншомовного спілкування, з іншого боку, проблема визначення шляхів навчання мовлення у контексті комунікативного підходу не достатньо розроблена у методиці викладання іноземних мов у школі.
І АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ
Як було зазначено в методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, процеси міжкультурної інтеграції на національному та міжнародному рівнях зумовили модернізацію змісту мовної освіти в Україні. Мова виступає як засіб пізнання картини світу, прилучення до цінностей, створених іншими народами. Одночасно мова –це ключ для відкриття унікальності та своєрідності власної народної самобутності й історичних досягнень представників інших культур. Протягом останніх років основні орієнтації розвитку освіти у суспільстві набули чималих змін. Якщо колись говорили про можливість передачі знань, то сьогодні очевидно, що знання не передають, а отримують у процесі особистісно-значущій діяльності. А щоб спонукати учнів до такої діяльності треба створити позитивну мотивацію при навчанні іноземній мові. Але як сформувати стійку позитивну мотивацію учнів по відношенню до іноземної мови, щоб досягти найбільш оптимального її засвоєння? Актуальність цього питання поза сумнівів.
Істотно змінився і соціокультурний контекст вивчення іноземних мов. Згідно з однією з вимог до процесу вивчення іноземної мови, учні не просто опановують основи іншомовного спілкування, але роблять це в контексті залучення до культури країни, мова якої вивчається. Таким чином, спілкування мовою країни, мова якої вивчається, стає важливим і невід'ємним аспектом процесу вивчення іноземних мов.
Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого - педагогічних та суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну межу навчання і вивчення іноземних мов, а саме: оволодіння іншомовним, між культурним спілкуванням, шляхом формування і розвитку вмінь навичок спілкування, якими учні мають оволодіти згідно з вимогами чинної програми та Державного стандарту з іноземних мов.
Іншомовне спілкування відіграє провідну роль в пізнанні інокультурної дійсності, і в формуванні позитивного ставлення до країни та народу, мова якого вивчається. На старшому етапі навчання іншомовного спілкування набуває вагомого значення у процесі навчання іноземної мови. Уміння спілкуватися надає можливість випускникам школи у своїй подальшій діяльності користуватися іноземною мовою для пошуку інформації за фахом чи інформації, яка цікавить, спілкуватися з друзями та партнерами за кордоном.
Питання комунікативного підходу до навчання іншомовного спілкування є дуже актуальним для освіти в сучасній школі. Адже, як відомо з власних спостережень, у школі на уроках іноземної мови далеко не всіх умов додержуються як вчителі так і учні. Дуже часто зустрічається такий вид роботи, як «вчитель - учні», а не «учні - учні»; матеріал використовується штучний і не веде до створення життєвих умов та ситуацій спілкування. Важливим недоліком у вивченні іноземної мови та іншомовного спілкування є використання не іноземної мови, а рідної, що не веде до ефективного сприйняття та подальшого використання іншомовного матеріалу.
Звідси, актуальність цього дослідження полягає у наступному: з одного боку, дискусія є ефективним засобом розвитку непідготовленого іншомовного спілкування, з іншого боку, проблема визначення шляхів навчання мовлення у контексті комунікативного підходу не достатньо розроблена у методиці викладання іноземних мов у школі.
Метою шкільної освіти є цілісний і стійкий розвиток людини як умова його духовності і досконалості, а метою педагогічного процесу є створення умов для максимально можливого розвитку здібностей учня, формуванню у нього внутрішнього психологічного спокою і впевненості у своїх силах. Тому вчитель повинен створити такі умови, в яких дитина відчувала б упевненість в собі і внутрішнє задоволення; він повинен пам'ятати, що дитині необхідно допомагати досягати успіху в навчальній діяльності. А для цього треба створювати ситуації успіху та позитивну мотивацію. Коли учень працює систематично, щодня, він швидко розвивається. Це надихає учнів різного віку - від молодших до старших – і подальша робота в атмосфері успіху не створює особливих труднощів. Успіх дітей залежить, зокрема, від повторення. Систематичне повторення з включенням трьох видів пам'яті - зорової, слухової і моторної - призводить до того, що, хоче учень або не хоче, він все одно знатиме й умітиме все, що вимагається. Використання ситуації успіху повинне сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної праці, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особою. Існує, безумовно, багато нестандартних форм роботи вчителя, щоб активізувати увагу, а значить й цікавість учнів до іноземної мови. Тож які стратегії навчання використати, щоб викликати і, головне, підтримувати на достатньому рівні мовленнєву мотивацію до оволодіння іншомовним спілкуванням й спробував дослідити автор цього досвіду.
II НАУКОВО – ПЕДАГОГІЧНА ІДЕЯ ДОСВІДУ
Навчання мовному спілкуванню на іноземній мові передбачає навчання трьом його аспектів: комунікативному, інтерактивному і перцептивному. Не володіння одним з аспектів спілкування порушує процес спілкування в цілому. Спостереження за навчальним процесом у школі показують, що одна з серйозних причин невдач у навчанні мовного спілкування полягає в недооцінці інтерактивного аспекту спілкування. Інтеракція - важливий аспект у спілкуванні, вона утворює основу для комунікації. Але не всі дослідники спілкування згодні з цією точкою зору. Частина авторів просто ототожнюють спілкування і взаємодію, інтерпретуючи і те й інше як комунікацію у вузькому значенні слова (тобто як обмін інформацією), інші вважають за краще говорити про пов'язаний, але все ж самостійне існування спілкування як комунікації і взаємодії як інтеракції.
Наприклад, за визначенням Паригіна: «Спілкування - це складний і багатогранний процес, який виступає в один і той же час і як взаємодія індивідів, інформаційний процес, і як ставлення людей один до одного, їх взаємне розуміння і співпереживання».[1, c.6] Так як індивіди вступають у спілкування в тих випадках, коли виникає потреба у встановленні будь-яких відносин, то під спілкуванням найчастіше розуміють особисті відносини, що обумовлюють їх нерозривність. Сутність спілкування найчастіше кваліфікується як взаємодія або форма взаємодії людей як об'єктів різних діяльностей у процесі їх суспільних і трудових відносин. Під взаємодією розуміється систематично стійке виконання дій, які спрямовані на те, щоб викликати відповідну реакцію з боку партнера, при цьому викликана реакція, у свою чергу, породжує реакцію співрозмовника. [2, c.32]
За визначенням Уеллса [3, c.4], мовна інтеракція - це співробітництво, що включає в себе так званий «трикутник»: відправник, який одержує, і саме повідомлення, неважливо, письмове воно чи усне. Інтеракція включає в себе не тільки вираз чиїхось власних думок, але й розуміння думок інших людей.
Якщо дотримуватися точки зору, що спілкування включає в себе три аспекти: комунікативний, інтерактивний і перцептивний, то логічно припустити таку інтерпретацію інтеракції, при якій вона постає як інша сторона спілкування, тобто та сторона, яка фіксує не тільки обмін інформацією, але й організацію спільних дій, що дозволяють спілкуватися, реалізувати деяку загальну для них діяльність. Таке рішення питання виключає відрив взаємодії (або інтеракції) від комунікації, але виключає і їх ототожнення: комунікація створюється в ході спільної діяльності, «з приводу» її, і саме в цьому процесі людям необхідно обмінюватися і інформацією, і самою діяльністю, тобто виробляти форми і норми спільних дій.
Якщо розглядати питання про складові інтерактивного аспекту спілкування, то можна сказати, що до них відносяться: психологічна атмосфера; «комунікативні мережі» (діади, тріади, малі групи і т.д.); правила спілкування; культура і техніка спілкування (як починати спілкування, як підтримати його, як змінити тему спілкування тощо); вербальні та невербальні засоби (використання «порожніх фраз», заповнювачів пауз, комунікативних стереотипів, жестів, міміки тощо). [4, c.7]
Спілкування, як відомо, має характер, що знаходить прояв у таких особливостях мовного взаємодії, як індивідуальна підзвітність, адекватне використання особистісних і групових умінь, співробітництво. Мовленнєва взаємодія об'єднує, координує і взаємодоповнюють зусилля учасників спілкування для визначення, наближення і досягнення комунікативної мети мовними засобами. Саме процес інтеракції робить можливим вирішення комунікативних завдань за рахунок координації зусиль учасників мовного спілкування. Взаємодія створює мотив і стимул для комунікації та викликає у відповідь до мовним діям.
Головними в результаті мовної взаємодії є особисті взаємини, саме вони є основним змістом спілкування, а вчинки, мовні дії і заняття є лише основою і засобом спілкування. Основними компонентами мовленнєвої взаємодії виступають люди, їх зв'язок і випливає звідси взаємодію. Структурною одиницею спілкування як форми мовного взаємодії є комунікативний акт.[5, c.25]
Вивчення літератури про процесуальну сторону мовного спілкування показало, що для характеристики мовної поведінки комунікантів використовується таке поняття як «конвенція».
Конвенції являють собою певні вимоги до комунікації. До основних принципів конвенційного спілкування відносяться принципи виразності; довіри і правдивості; оптимальності; ввічливості (Р. Лакофф); такту (Дж.Ліч); і принцип співробітництва (П. Грайс). Ці принципи реалізуються за допомогою правил, які характеризують дії з боку кожного учасника общенія. [6, c.41]
Однак, навчаючи спілкуванню, необхідно враховувати, що самі по собі принципи спілкування не можуть пояснити взаємодію і взаємозв'язок між функцією повідомлення, формою його пред'явлення і контекстом, тому природність мовного спілкування визначається тим, якою мірою воно підпорядковується нормам і вимогам мовного етикету, прийнятого в даному суспільстві, його національних стильових норм і стереотипів мовної поведінки. Володіння вищезгаданими називається компетенцією. Успішність мовного взаємодії передбачає наявність культури іншомовного спілкування та комунікативної компетенції, яка має на увазі певний рівень володіння знаннями, навичками і вміннями, які дозволяють учням доцільно варіювати свою мовну поведінку в залежності від чинників спілкування.
Згідно з матеріалами Ради Європи [7,c.1], виділяються лінгвістична (або мовна) та комунікативна компетенції.
Комунікативна компетенція включає шість субкомпетенцій:
Соціолінгвістичну компетенцію, тобто здатність використовувати і перетворювати мовні форми відповідно до ситуації згідно соціолінгвістичного правилами побудови дискурсу і вимогам мовного контексту.
Лінгвістичну (мовну) компетенцію, що передбачає знання словникових одиниць і володіння певними формальними правилами, за допомогою яких словникові одиниці перетворюються на осмислені висловлювання.
Дискурсивну компетенцію, тобто здатність зрозуміти і досягти зв'язності окремих висловлювань на значущих комунікативних моделях.
Соціокультурну компетенцію, яка включає знання про стереотипи мовного і немовного поведінки, їх сумісності та несумісності зі стереотипами рідної мови; навички впізнання країнознавчих маркованих мовних одиниць і коректного їх вживання в мові, вміння вибирати прийнятний стиль мовної поведінки в умовах комунікації.
Соціальну компетенцію, тобто бажання взаємодіяти з іншими і впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися з виникаючими проблемними ситуаціями.
Стратегічну компетенцію, тобто здатність використовувати вербальні та невербальні стратегії для компенсації прогалин у володінні навичками і вміннями користування мовою. Стратегічна компетенція розглядає також здатності та якості, що включають лінгвокраїнознавчі та соціологічну спостережливість і товариськість. Остання являє собою цілий комплекс властивостей: мовна контактність, мовна тактовність, комунікативна гнучкість і варіативність мовного і соматичного поведінки. [8, c. 22]
У процесі формування навичок і вмінь мовленнєвої взаємодії деякі автори виділяють три основних етапи:
формування орієнтовної основи, що включає спостереження і аналіз мовної поведінки учасників спілкування;
формування стратегії і тактичних прийомів її реалізації в окремих фрагментах мовного взаємодії;
розвиток умінь мовленнєвої взаємодії в умовах реального або наближеного до реального спілкування.
Відповідно до вищезгаданого, представляється за необхідне дати визначення таких понять, як стратегія і тактика спілкування.
Стратегія спілкування - це «творча реалізація комунікантом плану побудови мовної поведінки з метою досягнення загальної (глобальної мовної) або немовних завдання спілкування в мовному подію».[6, c.41]
До складових мовної стратегії відносять такі види дій, як аргументація, мотивація, вираження емоцій (симпатій, антипатій), роздум вголос, виправдання.
Тактика спілкування - це "гнучке динамічне використання мовцем наявних у нього умінь побудови мовленнєвого ходу згідно з наміченим ним планом мовленнєвих дій з метою досягнення мовної завдання спілкування, обмеженої рамками мовного ходу слухача або його невербальної реакції на свій ініціальний мовний хід».[6, c.42]
Застосовувані в спілкуванні стратегії діляться відповідно до аспектами спілкування на комунікативні, інтерактивні та перцептивні. Перцептивні стратегії дозволяють управляти сприйняттям і змістом мовного спілкування. Комунікативні управляють змістовно-смисловою стороною розвитку спілкування, видачею інформації. Інтерактивні стратегії дозволяють регулювати процес спілкування. Розглянемо докладніше стратегії, що регулюють процес комунікації.[6, c.44]
Це:
вміння спонукати до мовним діям не лише за допомогою вимоги, але і за допомогою пропозиції, ради;
вміння створити ситуації, що викликають в учасників мовленнєвої взаємодії потреба обговорити що-небудь, обмінятися думками;
вміння спонукати учасників спільної діяльності не тільки реагувати на мовні дії співрозмовника, а й виявляти власну ініціативу у спілкуванні;
вміння викликати і підтримувати у мовних комунікантів позитивну мотивацію до спілкування іноземною мовою;
вміння надати допомогу у разі утруднення;
вміння вчасно підказати відсутні мовні засоби, дати початок пропозиції, ключові слова;
вміння обґрунтувати висловлювання мовного партнера;
вміння вчителя контролювати свою мовну поведінку і користуватися мовою як засобом комунікативного впливу на учнів.
Стратегії спілкування розрізняються також і по їх ролі в досягненні комунікативної мети. Так, функціонально більш навантажені стратегії висловлювання можуть торкатися:
доцільність теми;
ставлення співрозмовників до предмета розмови;
зацікавленість в бесіді;
доречність розмови для даних умов;
відповідність обстановці розмови фізичних параметрів мови;
ставлення до манери говорити і до емоційного стану;
джерело відомостей;
дотримання конфіденційності.
Особливу значимість у розробці методики навчання інтеракційному аспекту спілкування набуває питання про типи та форми взаємодії. Традиційно методистами виділяються два типи взаємодій. Перший тип - це навчальна взаємодія в системі вчитель - учень - клас, який створює оптимальні умови для формування мовних навичок та вмінь. У цьому типі взаємодії виділяються різні форми, що доповнюють один одного і додають навчальної діяльності колективний характер. Це діади, тріади, четвірки, команди тощо Цей тип взаємодії не є характерним для реального спілкування. Другий тип - взаємодія, типова для поза навчальної ситуації. В основу його виділення покладені мета спілкування і виконувані ролі. Виділяються наступні підтипи взаємодій. Ті, що говорять
однаково інтерпретують факти дійсності;
по-різному інтерпретують факти дійсності;
взаємно інформують одна одну про своє ставлення до дії, насправді, змісту висловлювання, про ставлення висловлення до дійсності;
усувають свою некомпетентність за рахунок один одного: запитують відомості про що-небудь і т.д.;
виявляють рівень компетентності один у одного: запитують, перепитують, уточнюють і ін;
нав'язують свою точку зору: спонукають, радять, забороняють, запрошують і т.п.
Перенесені в навчальну діяльність на систему відносин вчитель - учень - клас, дані підтипи взаємодії утворюють програми мовної поведінки вчителя, учня чи класу. [4, c.8]
Існує ще один - психологічний підхід при виділенні типів взаємодій[9, c.2]: дихотомічне розподіл всіх можливих видів взаємодій на два протилежні види: кооперація і конкуренція. Кооперація, або кооперативна взаємодія, означає координацію одиничних сил учасників (упорядкування, комбінування, підсумовування цих сил). Це необхідний елемент спільної діяльності. Виділяються дві основні риси спільної діяльності:
поділ єдиного процесу діяльності між учасниками;
зміна діяльності кожного, так як результат діяльності кожного не призводить до задоволення його потреби, що означає, що «предмет» і «мотив» не збігаються.
Засобом ж з'єднання безпосереднього результату діяльності кожного учасника з кінцевим результатом спільної діяльності які розвинулися в ході спільної діяльності відносини, які реалізовані насамперед у кооперації. Важливим показником «тісноти» кооперативної взаємодії є виключність в нього всіх учасників процесу, тому при дослідженні кооперації такий важливий аналіз вкладів учасників взаємодії і ступеня їх виключності в нього.
Що стосується іншого типу взаємодій - конкуренції, то тут увагу найчастіше сконцентровано на найбільш яскравою її формою, а саме на конфлікті. Як відомо, конфлікт має чотири основні характеристики: структуру, динаміку, функцію і типологію. Структура конфлікту включає наступні елементи: конфліктну ситуацію, позиції учасників, об'єкт, «інцидент» (пусковий механізм), розвиток і дозвіл. Психологами розділяються два різновиди конфліктів: деструктивні та продуктивні. Деструктивні конфлікти ведуть до неузгодженості взаємодії, до його розхитування. Для них характерно специфічний розвиток, а саме розширення кількості залучених учасників, їх конфліктних дій, множення кількості негативних установок на адресу один одного і гостроти висловлювань. Це так звана «експансія» конфлікту. Інша риса - «ескалація» конфлікту означає нарощування напруженості, включення все більшого числа помилкових сприйнять, як рис і якостей опонента, так і самих ситуацій взаємодії, зростання упередженості проти партнера. Дозвіл такого типу конфліктів особливо складно, основний спосіб вирішення - компроміс - тут реалізується з великими труднощами.
Продуктивний конфлікт частіше виникає в тому випадку, коли зіткнення стосується не несумісності особистостей, а породжене відмінністю точок зору на якусь проблему, на способи її вирішення. У такому випадку сам конфлікт сприяє формуванню більш всебічного розуміння проблеми, а також мотивації партнера, що захищає іншу точку зору - вона стає більш «легітимною». Так чи інакше, кооперація і конкуренція є лише формами взаємодії, вміст же задається більш широкою системою діяльності, куди кооперація і конкуренція включені.
Є п'ять категорій навчальних стратегій, взаємопов'язаних у спосіб, як показано на малюнку 1.
ПРЯМЕ НАВЧАННЯ - орієнтовано на вчителя і є найбільш поширеним. Воно ефективне для вироблення поетапних умінь і навичок. Ця стратегія добре забезпечую активне залучення учнів до засвоєння системи знань. Пряме навчання є, як правило, дедуктивним (вводяться правила, які потім ілюструються прикладами)
НЕПРЯМЕ НАВЧАННЯ - орієнтовано на учнів і передбачає високий рівень участі учнів у спостереженні, дослідженні, висновках або у формуванні гіпотез. Воно ґрунтується на інтересах учнів, їхньому досвіді, часто заохочуючи їх до вироблення альтернатив, розв'язання проблем, творчості, міжособистісного спілкування. Непряме навчання є гнучким.
Взаємодіюче навчання - ґрунтується на обговореннях, дискусіях і обміні думками між учасниками. Учні можуть навчатися від товаришів і вчителів.
Самостійне навчання - цілеспрямовано застосовується для розвитку ініціативи, упевненості в собі та самовдосконалення деяких учнів. Воно може бути організоване вчителем або самим учнем та може включати навчання у парі або в групі.
Навчання, що ґрунтується на досвіді - є індуктивним, зосередженим на учнях і спрямованим на діяльність. Усвідомлений досвід і чітка постановка мети, уміння застосовувати вивчене до іншого контексту - вирішальні чинники ефективного навчання, що ґрунтується на досвіді. Увага зосереджується на процесі навчання, а не на результаті.
Щоб учні досягли необхідного рівня мовної та мовленнєвої компетенції необхідно використовувати такі щоденні види діяльності, які дадуть учням можливість слухати, говорити, читати і писати.
Аудіювання, говоріння Читання Письмо
Авторське крісло Вивчення окремого випадку Щоденні нотатки
Проблемні ситуації Методика доповнення слів Есе
Розподіл за Категоріями Концептуальна карта Схеми
Коло знань Вправи і практика Домашні завдання
Концептуальна карта Схеми, таблиці досвіду Щоденники
Драматизація Кероване читання і мислення Листування
Робота в групах Ілюстрування оповідань Виготовлення книжок
Створення тексту Ключові словники Підготовка газет
Дебати Читання додаткової літ-ри Письмо за зразком
Показ-демонстрація Читацькі журнали Оповідання від певної особи
Тренування Дослідницькі проекти Читацьки журнали
Інтерв'ю Спільне читання Доповіді
Міні-лекція Візуальне, зорове, уявне Візуальне, зорове, уявне
Опитування зображення зображення
Читання учням Письмо з метою інформування
Рольові ігри
Послідовне упорядкування
Оповідь
Зображення
Пряме навчання
Порівняйте і протиставте
Показ, демонстрація
Опитування
Вправи і практика
Докладне викладення
Вказівки до аудіювання, читання і розглядання матеріалу
Систематизований огляд
Міні-лекція
Непряме навчання
Авторське крісло
Вивчення окремого випадку
Методика доповнення слів
Концептуальна карта
Концептуальна карта
Дискусії - роздуми
Спільне читання
Взаємодіюче навчання- спонукання до пошуку способу розв'язування проблеми
Коло знань
Навчальні групи, які співпрацюють
Дебати
Дискусія
Схеми, таблиці досвіду
Інтерв'ю
Виготовлень книжок
Рольові ігри
Послідовне упорядкування
Консультаційна група
Створення мережі
Панельні дискусії, усні виступи
Самостійне навчання- раціональне прийняття рішень
Відповіді на запитання
Створення тексту
Щоденні нотатки
Кероване читання мислення
Есе
Ключові словники
Написання листів і газетних статей
Оповідання від певної особи
Читання друкованих матеріалів
Читацькі журнали
Дослідницькі проекти
Навчання, що ґрунтується на досвіді
Доповіді, повідомлення
Зосереджене уявне зображення
Оповідь
Рольові ігри
На закінчення слід відзначити, що інтерактивний аспект спілкування не переноситься автоматично з рідної мови. Цьому потрібно спеціально навчати: навчати учнів прийомів встановлення контакту, вживання вербальних і невербальних засобів, компетенціям, стратегіям і тактикам спілкування; залучати учнів до планування спільних дій, вибору форм взаємодії. З цією метою можуть бути використані так звані інтерактивні вправи, виконувані в парах, у великих і малих групах; вправи, що базуються на принципах «information gap», проектна методика; відео сюжети, що моделюють взаємодію спілкуються в певній ситуації та ін.
III ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ, В ЯКИХ ФОРМУЄТЬСЯ ДОСВІД
У концепції нашої гімназії чітко визначена мета: виховання конкурентоздатного, компетентного громадянина України з урахуванням загальноосвітніх критеріїв розумового та духовного розвитку його особистості, здатного збільшити інтелектуальний , творчий та культурний потенціал країни.
Вирішуючи цю проблему, вчителі прагнуть створити освітнє середовище, що передбачає:
оновлення змісту навчання;
розробку і впровадження нової освітньої практики, заснованій на технологіях особисто орієнтованого навчання;
створення умов для розвитку творчої індивідуальності, особистості дитини;
надання допомоги в самовираженні, самовихованні.
На сучасному етапі розвитку мовної освіти в нашій гімназії передбачається вивчення іноземної мови на рівні, необхідному для подальшого особистісного розвитку учнів.
Гуманізація навчально – виховного процесу передбачає формування самостійного естетичного ставлення до навколишнього світу, творчого мислення, креативності. За допомогою уроків навчання іншомовного спілкування учні мають можливість долучитися до культури країни, мова якої вивчається, зіткнутися з реаліями життя, порівняти культуру рідної країни та англо - мовних країн. Створення ситуації успіху та позитивної мотивації на уроці сприяє зняттю почуття невпевненості та знімає страх перед можливою помилкою.
Провідним завданням сьогодення стає піднесення людини як найвищої цінності суспільного життя, розвиток її інтелекту, потенційних творчих можливостей, формування загальнолюдських, національних, моральних та естетично-духовних цінностей.
Сучасний контекст шкільної іншомовної освіти виражає новий погляд на взаємозв’язок освіти та культури. Остання розглядається універсальним механізмом формування особистості, здатної взаємодіяти на рівноправних засадах із представниками своєї та іншої національності, а також критично мислити та оцінювати духовне і матеріальне багатство рідної та іншомовної культури.
IV РЕАЛІЗАЦІЯ ДОСВІДУ
Особистісно-зорієнтована модель навчання ставить у центр шкільної освітньої системи особистість школяра, забезпечення комфортних і безконфліктних умов її розвитку, реалізацію її природних потенціалів, коли особистість не об'єкт, а суб'єкт навчання.
Ефективне комунікативно-зорієнтоване вивчення іноземної мови може:
• мотивувати учнів,
• допомогти розвитку уяви, впевненості в собі
• породжувати почуття досягнутого результату,
• створювати радісну і приємну атмосферу навчання,
• забезпечувати можливості учням брати на себе відповідальність за своє навчання,
• спонукати до використання на уроках іноземної мови джерел інформації.
Не можна досягти головної мети в навчанні іноземних мов- оволодіти іншомовним міжкультурним спілкуванням через формування і розвиток міжкультурної комунікативної компетенції, використовуючи один підручник. Потрібно відмовлятися від індивідуальної та фронтальної роботи в класі на користь взаємодії у парах, групах.
У своїй роботі я намагаюсь приділяти увагу формуванню і розвитку пізнавальних інтересів учнів. Для цього я використовую шкалу ознак наявності пізнавальних інтересів кожного учня, сформованих в результаті-індивідуального підходу до нього:
• активність учня на конкретному уроці;
• точність і повнота відповідей;
• кількість доповнень до відповідей однокласників з власної ініціативи;
• додаткові запитання учителеві на уроці;
• кількість звертань за консультацією до вчителя;
• загальна ерудиція учня.
Ця шкала допомагає досліджувати коливання мотивації кожного учня в позитивний чи негативний бік. Виходячи з цього, я добираю тексти, вправи і завдання для того, щоб зацікавити учнів і підтримувати мотивацію на достатньо високому рівні.
У процесі навчання слід підготувати учнів до спілкування на іноземній мові у різних життєвих обставинах.
Щоб наблизити умови уроку до умов реального спілкування і таким чином найкраще підготувати учнів до можливого у майбутньому спілкуванню треба:
• створити реальні життєві умови; зацікавити учнів у змісті розмови (в одержанні інформації);
• необхідність вести розмову на іноземній мові інакше інформація не буде отримана.
Щоб досягти успіху треба створити позитивну мовленнєву мотивацію яку можливо викликати тільки цікавим навчанням, де вчитель та учень є партнерами у спілкуванні.
Педагогічний колектив гімназії реалізує поставлені завдання, використовуючи різноманітні сучасні технології форми і методи навчання.
V НАУКОВО-ПРАКТИЧНА ЗНАЧИМІСТЬ І РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ ДОСВІДУ РОБОТИ
Результативність роботи з розвитку комунікативних та творчих здібностей учнів та їх досягнень у вивченні англійської мови вивчається в гімназії систематично та всебічно. Основними критеріями та показниками результативності освітньої діяльності виступають :
• педагогічний критерій:
якість навчання;
динаміка характеристик особистісного розвитку школярів;
прояв творчої індивідуальності
• психолого-педагогічний критерій:
сформування учня як суб'єкта діяльності;
особистісна значимість навчання
• соціально-психологічний критерій:
динаміка групових процесів учнівського класу;
характер взаємовідношень між основними суб'єктами освітнього процесу
• медико-екологічний критерій:
рівень нервової, фізичної напруженості учнів на уроці
• соціально-педагогічний критерій:
різноманіття освітніх програм, що використовує вчитель, їхня відповідність потребам учнів і їхніх батьків;
рейтинг вчителя, оцінка якості освіти соціальним замовникам
• науково-методичний критерій:
ефективність педагогічної діяльності вчителя, її відповідність цілям школи;
участь педагогів в дослідно-експериментальній роботі;
результативність науково-методичної роботи
• юридичний критерій:
відповідність навчальних планів і програм державним стандартам;
реалізація прав дитини на одержання освіти.
Основними формами вивчення ефективності освітньої діяльності вчителя виступають:
• аналіз даних контролю якості навчання учнів;
• аналіз динаміки результативності та участі школярів у творчих конкурсах з предмету;
• проведення соціально-психологічних досліджень;
• аналіз матеріалів аміністративного контролю, відвідування навчальних заходів вчителя.
Таким чином, створення ситуації успіху та позитивної мотивації на уроках англійської мови дозволило вчителю побачити в своїх учнях творчі та цілеспрямовані особистості, стимулювати зацікавленість до вивчення мови та сформувати певну культуру самостійної роботи на уроці та вдома.
VI УМОВИ ТА МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДОСВІДУ.
Підвищення позитивної мовленнєвої мотивації учнів сприяє не тільки вдосконаленню мовних навичок, але й має велике значення - для досягнення якісних змін у формуванні творчих здібностей дітей.
Запровадження даного досвіду роботи може бути доцільним не тільки в гімназії №11, а й в інших навчальних закладах.
Враховуючи сучасні вимоги до володіння англійською мовою, потреби вчителів, матеріали досвіду можуть бути використані:
• в школах-комплексах,
• в загальноосвітніх школах,
• в дошкільних закладах загального типу.
Запровадження даного досвіду роботи можливе при умові, що вчитель:
• буде будувати свою педагогічну діяльність на засадах особистісно- зорієнтованої парадигми освіти;
• оволодіє теорією й методикою творчого
• розвиваючого диференційного навчання;
• буде враховувати вікові та особистісні якості учнів, їх пізнавальні потреби, реальний рівень навченості при доборі змістовного матеріалу, форм та методів занять;
• адаптує даний педагогічний досвід до специфіки свого предмету
VII ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОЇ РОБОТИ
Перспективу своєї педагогічної діяльності за темою досвіду вчитель вбачає в необхідності:
• продовжити роботу по формуванню позитивної мотивації навчання у школярів на уроках англійської мови;
• за допомогою створення ситуації успіху на уроках англійської мови підвищити рівень комунікативної компетенції учнів;
• створити умови для максимально можливого розвитку здібностей учня, формуванню в нього внутрішнього психологічного спокою та впевненості у своїх силах;
• розкрити творчій потенціал учнів;
• відстеження разом з психологічною службою розвитку творчих здібностей учнів;
• спостереження за досягненнями кожного учня, вивчаючи їх зростання і розумовий розвиток, для виявлення та розвитку творчо обдарованих дітей.
У 2015 навчальному році вчитель продовжуватиме працювати над проблемою “Стратегії та прийоми навчання іншомовного спілкування у контексті комунікативного підходу" і вирішуватиме такі завдання:
o вивчення та впровадження у практику досягнень психолого-педагогічної науки, прогресивного педагогічного досвіду;
o вивчення та аналіз навчальних планів, програм, підручників, методичних розробок, інструкцій, рекомендацій до змісту, форм і методів проведення уроку;
o здійснення заходів, спрямованих до переходу на новий зміст, структуру, термін навчання, на систему оцінювання навчальних досягнень учнів у 2-му класі;
o оволодіння навичками самоаналізу, інноваційними технологіями, найдосконалішими формами, методами і прийомами навчання учнів;
o вивчення теоретичних можливостей по формуванню пізнавальної активності школяра і практичного засвоєння набутих знань;
o використання нетрадиційних форм організації навчальних занять як засобу активізації пізнання учнів;
o реалізація міжпредметних зв’язків;
o формування в учнів уміння вчитися;
o робота з розвитку оптимальної швидкості читання в умовах початкової школи;
o розробляти і добирати дидактичний матеріал, який би активізував пізнавальну діяльність школяра;
o забезпечення формування вимог до сформованості навичок грамотного письма та культури мовлення учнів
ВИСНОВКИ
У минулому навчальному році вчитель працював над вирішенням першочергових завдань навчання та виховання учнів в сучасних умовах. З урахуванням рівня організації навчально-виховного процесу, особливостей складу учнів початкових класів учитель розпочав працювати над вирішенням науково-методичної проблеми: "Стратегії та прийоми навчання іншомовного спілкування у контексті комунікативного підходу". Ця проблема органічно поєднується із запровадженням у практику роботи елементів розвивального навчання.
Наслідки роботи свідчать, що в 2015 навчальному році підвищився науково-теоретичний і методичний рівень викладання, посилилась увага до виховної та розвивальної функції навчання, до пошуку його ефективних стратегій, прийомів, форм і методів.
Перевірка навичок та вмінь школярів теж свідчать про поліпшення результативності навчання, порівняно з попередніми роками.
У процесі роботи виправдали себе цікаві форми роботи:
• моделювання уроків;
• розробка і обговорення тестових завдань для перевірки аудіювальних умінь та знань про мову і мовлення;
• диференційованих завдань для самостійних робіт;
• ознайомлення вчителів із досягненнями психолого-педагогічної науки, прогресивним педагогічним досвідом;
• огляд новинок педагогічної та методичної літератури.
Вчитель практикував відкриті уроки та виховні заходи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению. М., «Просвещение», 1985. - С. -25.
2. Аниськович Н.Р. Обучение устноречевому общению в сотрудничестве (на материале английского языка). // Замежныя мовы у Рэспублiцы Беларусь. - 2002. - №1. - С.32.
3. Wilga M. Rivers. Interactive Language Teaching. CUP, 1987. - P.3-16.
4. Будько А.Ф. Интеракционный аспект речевого общения как объект обучения. // Актуальные проблемы обучения иностранным языкам на современном этапе. Материалы международной научно-методической конференции. 23-25 ноября 1999г. - Мн., 1999. - С. 7-8.
5. Аниськович Н.Р. Особенности речевого взаимодействия в процессе иноязычного общения. // Вестник МГЛУ. - 1999. - №1. - С.21-28.
6. Аниськович Н.Р. Формирование стратегической компетенции как предпосылки речевого взаимодействия. // Вестник МГЛУ. -2000. - №2. - С.38-39.
7. Joe Sheils. Promoting Interaction in the Classroom. // Communication in the Modern Languages Classroom. - Council Europe Press. 1993. - P.1-2, 7-15.
8. Аниськович Н.Р. Корпоративное обучение учащихся речевому взаимодействию на уроках английского языка. // Актуальные проблемы обучения иностранным языкам на современном этапе. Материалы международной научно-методической конференции, декабрь 2000г., - Мн., 2000. - С.22-24.
9. Андреева Г.М. Социальная психология. - М. 1980.
10. Давиденко Ю.Є. Використання інформаційно-комунікативних технологій для мовної освіти // Іноземні мови. – 2005. – № 3. – С. 40–41.
11. Куриш С., Микитюк С. Система стратегій навчання іншомовного спілкування // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2005. – № 5. – С. 72–82.
12. Сучасна технологія навчання іншомовного матеріалу в середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 2004. – 96 с.
Додаток 1
Порівняльний аналіз рівня навчальних досягнень учнів гімназії №11 з англійської мови
2012-2013 н.р.
Клас Кількість учнів Високий Достатній Середній
5а 13 6 42% 6 50% 1 8%
5б 8 4 33% 4 44%
5в 8 4 38% 3 50% 1 13%
Взагалі 29 14 48% 13 45% 2 7%
2013-2014 н.р.
Клас Кількість учнів Високий Достатній Середній
6а 13 6 46% 5 38% 2 15%
6б 8 4 50% 4 50%
6в 8 4 50% 3 37,5% 1 12,5%
Взагалі 29 14 48% 12 41% 3 10%
2014-2015 н.р.
Клас Кількість учнів Високий Достатній Середній
7а 10 5 50% 4 40% 1 10%
7б 10 3 30% 6 60% 1 10%
7в 10 4 40% 5 50% 1 10%
Взагалі 30 12 40% 15 50% 3 10%
2015-2016 н.р.
I СЕМЕСТР
Клас Кількість учнів Високий Достатній Середній
8а 10 4 40% 5 50% 1 10%
8б 10 5 50% 5 50% 0
8в 10 3 30% 5 50% 2 20%
Взагалі 30 12 40% 15 50% 3 10%
Додаток 2
Рівень навчальних досягнень учнів в динаміці
Додаток 3
Показники участі в учнівських олімпіадах з англійської мови 8 клас
Рік Кількість
учнів I етап II етап
2015-
2016 3 Iмісце-
Табунщик Дар’я
III місце – ПіндаМарія I місце-
Табунщик Дар’я
