В даний час в педагогічний лексикон міцно ввійшло поняття педагогічної технології. Будь-яка сучасна педагогічна технологія це синтез досягнень педагогічної науки і практики, поєднання традиційних елементів минулого досвіду і сучасного педагогічного досвіду.
Навчальна (дидактична) гра як технологія навчання давно цікавить учених і практиків. Як педагогічна технологія гра цікава тим, що створює емоційний підйом, а мотиви ігрової діяльності орієнтовані на процес розуміння змісту цієї діяльності.
Кожен вчитель будує свою педагогічну діяльність таким чином, щоб привернути увагу учнів до свого предмету, викликати у них інтерес. Методична майстерність сьогодні визначається відповідністю наступних елементів:
1) варіативність підходів до викладання предмету
2) поєднання різних стратегій викладання
3) індивідуальність підходів
4) вміння орієнтуватися на очікувані результати і розуміти цілі.
Гра - це природна для дитини форма навчання. Вона - частина його життєвого досвіду. Передаючи знання за допомогою гри, педагог враховує не тільки майбутні інтереси школяра, але і задовольняє сьогоднішні. Учитель використовує гру, організовує навчальну діяльність, виходячи з природних потреб дитини.
Гра здатна також вирішити ще одну проблему - вона органічно поєднує емоційний і раціональний види пізнавальної діяльності.
Самі по собі гри були створені для дітей дошкільного віку вперше їх ввели Ф. Фребель і М. Монтессорі, але поступово вони стали проникати в початкову школу, а потім і в середню ланку. У наш час ігри мають місце так само в старшій школі і за її рамками (ВНЗ, академії тощо)
Для сучасної освіти залишається уявлення про вчення як про важку, обов'язкову працю. Вона не повинна бути розважальною, тому грати слід на дозвіллі, у вільний від навчання час. У той же час, зміни, що відбуваються в останні десятиліття, пов'язані з наростанням потоку інформації, розширенням діалогу культур, вимагають відповідних знань і набуття вмінь орієнтуватися в наростаючому обсязі інформації. З'являється потреба в педагогічних технологіях, навчальних вмінню не тільки сприймати і запам'ятовувати інформацію, а й здатності творчо її переробляти, бачити проблеми та вирішувати їх.
Звичайно зараз, коли існує безліч різних методів проведення уроків з елементами ігор, можна подати дітям матеріал цікавіше, "змусити" працювати на самих же себе, але тут же виникає питання: "А підготовка? Де взяти, де знайти час? А шум, який може перешкодити вести урок в сусідньому кабінеті? "Ці і не тільки питання, здавалося б дрібниці, але саме вони лякають деяких вчителів, заважають підійти творчо до кожного уроку, самим разом з дітьми пограти, розрядити обстановку. Ну станьте на деякий час, хвилин на 40 такою ж дитиною, зіграйте з ними, станьте їм ближчими, поміркуйте як вони. Час, проведений разом з дітьми, чи то урок або підготовка до нього зближують вчителя і учнів, зацікавлює і приваблює дітей. Навіть самого відсталого учня граючи можна чогось навчити.
Компоненти ігрової технології
Початок будь-якої гри - це перш за все емоційна установка на гру, на сприйняття ігрових завдань, коли активізується розумова діяльність і уява дитини. Установка на гру зазвичай створюється в захоплюючій формі, іноді з використанням слайдів, малюнків, відеофрагментів. Наприклад: «Давайте уявимо собі, що наша експедиція опинилась у Карпатах…».
Установчий елемент гри дозволяє ввести учнів в ігрову ситуацію. Нерідко вчителю варто вимовити «Уявіть, що ...», як вони починають входити в гру. Ігрова ситуація може розігруватися в вигаданому просторі (казковий ліс, незнайомий район міста, акваторія океану і т.д.), окресленому географічною картою, історичним часом, поставленою проблемою. В ігровій ситуації бере участь певна кількість учнів (група, клас), які виконують певні дії.
Наступним структурним елементом гри є ігрові завдання, які з'єднуються з навчальними завданнями, які виступають в замаскованому, закодованому вигляді. Завдяки навчальним завданням здійснюється ненавмисне навчання школярів. Ігрове завдання зацікавлює школярів (Розгадай кросворд, знайди помилку ...), але якщо ігрового завдання немає, то гра перетворюється в звичайне завдання або вправу.
Для з'єднання дидактичних (навчальних) і ігрових завдань необхідні правила гри. Вони організують поведінку грарців, забезпечують гравцям рівні умови, виступають регулятором ігрового дії.
Які ігрові правила слід виробити в процесі підготовки до гри? По-перше, правило дії в уявній ситуації: ти - «історик», ти - «вчитель», ти - «поет». Правила гри повинні відповідати «професійної діяльності» учасника гри і бути спрямовані на виконання дій в певній послідовності. Дії «фахівця» повинні ускладнюватися в міру вивчення тем і розділів курсу розділів.
Поряд з правилами дії в уявній ситуації необхідно розробити правила міжособистісних відносин. Без введення цих правил гра буде некерованою, а навчальні цілі не вдасться реалізувати. Правила взаємовідносин гравців один з одним виконують виховну роль, направляють гру по заданому руслу. Приклади правил: закінчив свою роботу - допоможи товаришу; будь доброзичливим; уважно вислуховуй думку товариша і т.д. В іграх-змаганнях для регулювання поведінки часто вводяться штрафні очки.
Ігрові правила реалізуються в ігрових діях. Можна виділити зовнішні дії (слухати, креслити схему, вирішувати завдання) і розумові (порівнювати, аналізувати, класифікувати, узагальнювати). Чим різноманітніші дії, тим цікавіша гра.
Ігрові дії повинні бути мотивовані, повинні поступово ускладнюватися і відповідати кількості учнів.
Під час гри у дитини виникає певний ігровий стан - важливий елемент гри. Ігровий стан, що включає наявність переживання, активізацію уяви учасників, емоційне ставлення до дійсності, підтримується проблемністю ситуації, елементами змагання і цікавості, використовуваними аксесуарами, присутністю гумору і елементів дискусії, вільною творчою атмосферою, ситуацією вибору.
Обов'язковою структурним елементом гри є її результат. Результат може бути наочним (виграв, відгадав, виконав); менш помітним (отримав задоволення, зацікавився питанням) і відстроченим (створив свій варіант гри через якийсь час).
Розрізняють результат для вчителя (гра продемонструвала вміння, рівень засвоєння знань і норм поведінки) і результат для учнів (гра пробудила інтерес до проблеми, принесла моральне задоволення).
Важлива колективна оцінка гри, яка стимулює учнів. При цьому можна вносити корективи в гру, відзначити позитивні моменти, підкреслити успіхи слабких учнів, закінчити гру на емоційному підйомі.
Характер гри та ігрові ситуації визначаються темою, віковими особливостями учасників, їх інтересами. Учні 5-7-х класів захоплюються іграми, в яких потрібно розкрити таємницю або зробити відкриття, тому в ігрові ситуації слід закладати елементи спільного пошуку, спільної творчої роботи.
Хлопці підліткового віку прагнуть до групового співробітництва, захоплюються словарними іграми, змаганнями. Для них організовуються ігри, сюжети яких взяті з історичних і пригодницьких книг. Особливий інтерес в цьому віці викликають комп'ютерні ігри.
Для старшокласників характерна орієнтація на свою майбутню роль у суспільстві. Їх цікавлять соціальні явища. У цьому віці розвивається особистісна рефлексія. Для учнів 10-11-х класів характерні потреба в діалозі, пошук рішення проблеми не тільки з метою знайти істину, а й самоствердитися.
Старшокласників привертають і різноманітні словесні ігри: кросворди, сканворди, шаради, що розвивають пам'ять, логічне мислення (Знайди помилку в тексті, виріши завдання), а також ігри-змагання (Клуб знавців, КВК), рольові ігри, що вимагають активної мовленнєвої діяльності (прес- конференція, презентація, брифінг), їх також залучають ролі, мають високий суспільний статус (міністр, дипломат, академік). Особливістю ігрової технології для старшокласників є орієнтація на груповий характер ігор, а також залучення в гру сторонніх осіб в якості глядачів, слухачів, експертів.
Про ці вікові особливості учитель повинен пам'ятати при організації ігор.
Значення ігрової технології полягає в тому, що вона створює особливий тип взаємин між учителем і учнем - партнерські.
Різновиди ігор. Основні цілі і завдання ігор на уроках
Серед різноманіття ігор, які використовуються в роботі з дітьми в школі, розрізняють: навчально-рольові (сюжетно-рольові) та дидактичні ігри.
Відмінною особливістю рольових ігор є те, що учні разом з учителем стають виконавцями певних ролей. Рольові ігри розвивають фантазію, уяву і мову, мають велике значення в моральному вихованні.
Дидактичні ігри спеціально створюються педагогами в навчально-виховних цілях, є пізнавальними та розвиваючими. У шкільній практиці широко використовуються словесні ігри, уроки-подорожі, КВН, уроки-вікторини і т.д.
Під час гри вирішуються певні завдання:
1) перемогти в конкурсі, здійснити пошук, виступити в будь-якої ролі. Перед учнями не ставиться пряма мета - оволодіти певними знаннями, вміннями;
2) добровільний характер гри диктує добровільне підпорядкування всіх учасників ігровим правилам;
3) гра повинна заінтригувати (здивувати, вразити уяву і, можливо, навіть поставити в глухий кут). Тому в ній повинні брати участь всі ( «слабким» учням треба дати можливість повірити в себе);
4) гра повинна забезпечувати вищу, в порівнянні зі звичайними формами уроку, навчальну, розвиваючу і виховну результативність.
Будь-яке засіб, навіть найдосконаліший, можна використовувати на благо і на шкоду. І навіть гарні наміри не забезпечують корисності застосування засобів: потрібні ще знання і вміння використовувати засіб відповідним чином, щоб його застосування приносило безумовну користь. Так само використання гри на уроці вимагає дотримання деяких правил:
• вільне і добровільне включення дітей у гру: чи не нав'язування гри, а залучення дітей в неї;
• в грі учні повинні керуватися прийнятими в суспільстві нормами моральності, заснованими на гуманізмі, загальнолюдських цінностях;
• не можна залучати дітей в дуже азартні ігри, в ігри на гроші і речі, в ігри, які містять в своїх правилах дії, що порушують загальноприйняті норми моралі;
• в грі не повинна принижуватись гідність її учасників, в тому числі і тих, хто програв;
• гра повинна позитивно впливати на розвиток емоційно-вольової, інтелектуальної і раціонально-фізичної сфер її учасників;
• учні повинні добре розуміти сенс і зміст гри, її правила, ідею кожної ігрової ролі;
• гри не повинні бути надмірно (відверто) виховними й зайво дидактичними: їх зміст не повинен бути нав'язливо повчальним і не повинен містити занадто багато інформації (дат, імен, правил, формул);
• учитель повинен організовувати і направляти гру, при необхідності стримувати, але не придушувати, і намагатися забезпечувати кожному учасникові можливості прояву ініціативи;
• гра повинна закінчуватися раніше, ніж набридне.
Природно, це лише деякі, найбільш загальні правила, для кожної гри правила розробляються свої.
