Якщо педагогів-практиків турбують конкретні результати оновлень, то науковці досліджують підґрунтя виникнення педагогічних інновацій, принципи і закономірності, понятійний апарат, засоби та межі застосування й інші наукові атрибути, що є характерними для педагогічних теорій. Педагогічна інноватика та її методологічний апарат вважаються дієвим засобом аналізу, обґрунтування і проектування сучасної модернізації освіти в цілому та її окремих складових.
Ключовим поняттям в інноватиці є інноваційний процес. Інноваційний процес може мати характер, як стихійний, так і свідомо обґрунтований, керований. Інше системне поняття в інноватиці є інноваційна діяльність, яка включає комплекс заходів по забезпеченню інноваційного процесу на певному рівні освіти.
До основних функцій інноваційної діяльності відноситься зміна основних компонентів навчального процесу: цілей, змісту навчального матеріалу, форм організації діяльності учнів, методів і засобів навчання, а також системи управління цим процесом.
Урок залишається основною формою освітнього процесу. Немає того навчального предмета, де педагоги-практики не намагалися б проектувати, конструювати і впроваджувати інноваційні форми навчального процесу з урахуванням специфіки конкретного предмета. Але існує декілька загальних особливостей цього процесу, які визначають характер різноманітних інновацій. Це торкається таких напрямків:
1. Типологія уроків (уроки-проекти, уроки-семінари, уроки-екскурсії тощо).
2. Методологічні аспекти уроку: смисл (виховний аспект), цілі, роль і місце в конкретному виді освіти (математична, фізична, історична, фізкультурна тощо).
3. Дидактичні компоненти уроку: цілі і завдання, зміст навчального матеріалу, засоби, форми і методи навчання, система оцінювання.
4. Форма підготовки і проведення уроку вчителем (спеціальне обладнання, технічні засоби навчання, технології і ресурси Інтернету тощо).
А.В.Хуторськой виділяє такі напрямки до змін уроку, що відповідають парадигмі людиностворюючої освіти:
– зміна цільової установки уроку «надати освіту» на установку «освіта як самореалізація»;
– зміна принципу репродуктивного засвоєння матеріалу на принцип продуктивності, який передбачає визначення учителем під час підготовки до уроку «освітнього продукту», який будуть створювати учні на уроці;
– перехід від загальної освіти для всіх до реалізації індивідуальної освітньої траєкторії кожного учня (індивідуальне цілепокладання учнів, індивідуальні освітні програми, особистісна діагностика, моніторинг навчальної діяльності кожного та оцінка освітніх результатів);
– перехід від ЗУНівських орієнтирів підготовки і проведення уроків до компетентнісних;
– перехід від логічної структури уроку до ситуаційної;
– замість завдань, які передбачають їх індивідуальне рішення, вводяться евристичні – відкриті завдання. Такі завдання не мають однозначних «вірних» відповідей. Будь-яка відповідь унікальна і відбиває ступінь творчого самовираження учня;
– обмеженість змісту уроку межами шкільних приміщень долається за допомогою використання позашкільних місць занять (басейни, стадіони, туристичні бази тощо), а також телекомунікаційних систем і ресурсів Інтернет;
– замість узагальнення матеріалу і заздалегідь готових висновків уроку впроваджується система індивідуальної і колективної рефлексії – усвідомлення виконаної діяльності;
– оцінюються не стільки результати порівняння досягнень учнів з єдиними нормами і критеріями,
скільки власне освітнє прирощування, порівняння з минулим рівнем [9].
Аналіз педагогічної літератури дозволяє виділити десятки типів нестандартних (інноваційних) уроків [3; 8]. Ми спеціально не виділяємо окремо нетрадиційні та інноваційні уроки. Це пов’язано з тим, що в наукових дослідженнях ще немає чіткого тлумачення таких уроків і тому більшість авторів їх ототожнюють. Серед різних типів таких уроків в багатьох навчальних предметах виділяються такі: уроки-«занурення», уроки-ділові ігри,уроки-прес-конференції, уроки-змагання, уроки типу КВК, театралізовані уроки, уроки-консультації, уроки-семінари, уроки-заліки, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-творчі звіти, бінарні уроки, уроки-узагальнення, уроки-фантазії, уроки-ігри, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-парадокси, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-рольові ігри, інтегровані уроки, уроки-екскурсії, уроки-«колове тренування» тощо.
Серед виділених типів інноваційних занять на уроках фізичної культури педагогами-практиками пропонується використовувати близько шести: урокизмагання, уроки-ігри, уроки-казки, уроки-мандрівки, уроки-«колове тренування», бінарні та інтегровані уроки. Це свідчить про те, що як науковцями в сфері шкільного фізичного виховання, так і вчителями-практиками ще не розроблено систему проектування, підготовки і проведення нетрадиційних уроків.
За допомогою нетрадиційних уроків можна вирішити проблему диференціації навчання, організації самостійної пізнавальної і практичної діяльності учнів, сформувати уміння здійснювати самоконтроль за навчальною діяльністю тощо. Дуже важливою є проблема визначення місця нетрадиційних (інноваційних) уроків у загальній системі навчальних занять з навчального предмета. Кожен урок має власне місце в системі уроків з урахуванням їх видів і типів, він здійснює специфічний, властивий тільки йому внесок у вирішення основних завдань навчального предмета.
Розглядаючи теоретичні основи впровадження нетрадиційних (інноваційних) уроків в практику діяльності учителів різних навчальних предметів, Г. В. Селевко пропонує керуватися такими принципами:
– принцип індивідуального підходу до учнів;
– принцип зв’язку теорії з практикою;
– принцип свідомості і активності діяльності учнів;
– принцип вибірковості;
– принцип добровільної участі учнів в навчальній діяльності;
– принцип зацікавленості [7].
Впровадження нетрадиційних уроків базується на розумінні учнів як суб’єктів освітнього процесу і спрямовані на розвиток особистості школярів, їх творчого потенціалу і мотиваційно-ціннісної сфери. На таких уроках активізуються психічні процеси учнів: увага, пам’ять, інтерес, сприйняття, мислення тощо. Основою якісного засвоєння навчального матеріалу будь-якого навчального предмета є пізнавальна потреба, що ґрунтується на емоційному сприйнятті оточуючого світу і на привабливості самого навчального процесу.
Нетрадиційні уроки частіше за все проводяться після вивчення певної теми або декількох тем і виконують функції узагальнення знань та умінь, а також контролюючо-корекційну. Нетрадиційні уроки необхідно розглядати як одну з активних форм навчання, як засіб підвищення ефективності навчального процесу, можливість здійснювати на практиці всі принципи навчання з використанням різних організаційних форм і методів навчання.
Для учнів нетрадиційний урок це перехід в інший психологічний стан, де використовується інший стиль спілкування, мають місце позитивні емоції, почуття себе в новій якості (нові обов’язки і відповідальність), прояв творчих здібностей і особистісних якостей, самостійне рішення навчальних проблем, самооцінка і самоствердження тощо.
Для вчителя нетрадиційний урок є можливістю визначити навчальні можливості учнів, їх потреби і нахили, уміння спілкуватися в класному колективі, а також можливість для творчого підходу до організації навчального процесу, самореалізації, здійснення власних ідей і підходів до організації навчального процесу.
Під час підготовки до проведення нетрадиційних уроків учителю необхідно вирішити ряд питань: вибір теми уроку; визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань; обґрунтування змісту навчального матеріалу; добір методів і форм організації навчальної діяльності учнів; підбір засобів навчання і форм контролю за діяльністю учнів.
Необхідно нагадати учителям про певну різницю між нетрадиційними уроками (бінарними, інтегрованими тощо) і уроками, де застосовуються міжпредметні зв’язки (математика, фізика, історія, анатомія тощо).
