СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Мета. Розширити знання учнів про українську мову, показати її красу та багатство українського фольклору українського народу за допомогою поетичного слова; розвивати мовлення учнів; виховувати повагу і бажання вивчати українську мову.
Святково прибраний зал. Навколо вишиті рушники, серветки, зразки українського одягу, старовинні ужиткові речі, кераміка. На стінах портрети Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка. Діти одягнені в українські національні костюми. Лунає пісня «Зеленеє жито». Виходить Господар і Господиня, з короваєм на вишитому рушнику.
Господиня. Добрий день вам, любі люди!
Хай вам щастя – доля буде,
Не на день і не на рік,
А на довгий, довгий вік.
Господар. Є багато країн на землі,
В них – озера, річки і долини…
Є країни великі і малі,
Та найкраща завжди – Батьківщина.
Лунає музика. Господар і Господиня вклоняються гостям, кладуть хліб на стіл і йдуть. Виходять ведуча та 4 учні.
Ведуча. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі, на нашій славній Україні. Тут жили наші батьки – тут корінь роду українського. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово…
Сьогодні ми зібралися, щоб сказати теплі і ніжні слова про нашу рідну українську мову.
1-ий учень. Нашу мову в час горя й біди
Колосисту навіки –
Українську рідну мову
В дар дали мені батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,
Бо ж єдина, так як мати, -
Мова кожного із нас.
2-учень. Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний,
Але свій дух величногідний
Як житнє зерно зберегла.
3-учень. Не раз плювали нелюди в криницю,
Живлюще забивали джерело,
Але жива вода ламала крицю,
І диво дивнеє цвіло.
4-учень. І рідне слово завмирало,
В засиллі, в дальній глушині.
Його зневагою карали,
Його палили на вогні.
Учні йдуть. Виходять діти з табличками.
Ведуча. Пропонуємо вашій увазі інформацію про скорботний календар української мови.
Учні по черзі піднімають таблички і повідомляють інформацію.
1720р. - російський цар Петро Перший заборонив друкувати книги українською мовою.
1769р. - видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 р. - зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 р. - закрито недільні українські школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
1863 р. - указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1867 р. - указ російського царя Олександра Другого про заборону друкування нот українських пісень.
1884 р. - закрито всі українські театри.
1895 р. - заборона української дитячої книги.
Виступаючі займають свої місця. Виходять 3 учні.
5-учень. Мово рідна, ти – життя народу,
І культури рідної краса.
З – під меча недолюдка – заброди
Твоя сила знову воскреса.
6-учень. Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та, сповнена любові і відваги,
З – за ґрат летіла до людей.
7-учень. Ти, рідна мово, чиста, як роса,
Цілюща й невичерпна, як криниця.
Святиня наша, гордість і краса,
Ти – розуму народного скарбниця!
Учні займають свої місця. Виходить ведуча.
Ведуча. Мово рідна! Красо моя! В тобі мудрість віків і пам’ять тисячоліть, в тобі неосяжна душа народу – його радощі і печалі, і труд, і кров, і безсмертя його. Та як би не було тяжко нашому народу, він не переставав сміятись і жартувати. Саме жарти рятували у тяжку хвилину, не давали суму побороти наш вільнолюбивий народ.
Виконується сценка. Виходить дівчина (Уляна). Вона розповідає гумореску Павла Глазового «Куца Фенька».
Куца Фенька
Десять літ финтила Фенька в модній міні – юбці,
Але пари підшукати не вдалось голубці.
І не знала б Фенька бідна, як їй бути далі,
Та замітку прочитала в свіжому журналі,
Що в столиці електронні є вже автомати,
Що дівкам допомагають женихів шукати.
Жвава Фенька найкоротшу одягла спідницю
І негайно полетіла літаком в столицю.
В інститут прибігла Фенька рано на світанку
І надряпала записку на вузенькім бланку:
«Підшукай мені, машина, щоб жених був класний,
представительний мужчина, а не шкет нещасний.
Щоб імєл він чин солідний, персональну дачку,
Збереженія на книжці й льогковую тачку.
Був неп’ющий, некурящий і до гроба вєрний.
В заключення сообщаю свой портрет примєрний.
В мене талія ізящна і фігура стройна,
А за проче – остальноє тоже я спокійна».
Розписалася під бланком ще й черкнула риску.
Вклав учений у машину Феньчину записку,
І дала машина Феньці відповідь куценьку:
«Представительний мужчина чхать хотів на Феньку!».
Заходить Стицько.
Ведуча. Ось і Стецько завітав до нас.
Стецько. А я собі сидів, сидів, аж спати захотілося, а що робити, не знаю. Нікого і спитати. Мати повіялась кудись, старий спить, та так здорово хропе, що аж хата труситься! А я поліз на полицю, та й намацав горіхи. Ось дивись: один, два, п’ять, десять, три – усі.
З’являється Олексій.
Олексій. Стецько, а через що тебе не прийняли у солдати?
Стецько. Та така біда сталася: пальців перелічите не зумів (перебирає пальці), та й до біса ж їх на руках! Станеш їх лічити, так один одного і попереджа. Ось бач! На якого біса так багацько пальців...
Уляна. Ох, і дурний же ти, Стецько!
Стецько. Е, ні, я ще не зовсім дурний, бо батько каже, що в мене не всі вдома. Та дарма, хоч би і дурний, так хіба не можу женитися? Тут розуму не треба, я вже знаю!
(Підходить до Уляни, але вона тікає від нього.)
Олексій. Чого ти в’яжешся до Уляни? Вона за тебе не хоче.
Стецько. Дарма. ( Їсть горіхи.)
Олексій. Вона каже, що з тобою у неї не буде щастя.
Стецько. Дарма.
Олексій. Вона каже: лучче їй світ за очі піти, чим за тебе!
Стецько. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти мені що хоч кажи, а я тобі усе казатиму: дарма. Мені все дарма, аби пішла за мене.
Олексій. Ну ще ласкою попрошу тебе: «Павлович! Степанку, голубчику! Не бери Уляни, я тобі спасибі скажу!».
Стецько. Так я ж тобі, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що будеш робити з моїм батьком! Батько каже: «Оженися, дурню!». Та так вже набрид, що вже оце тільки затим і женитися хочу.
Олексій. Так шукай собі другої дівчини.
Стецько. Та де їх у бісовій матері знайдеш? Вже я раз ходив із старостами, ходив по всьому Харкову і усю Заїківку і Москалівку виходили, де хоч поганенька дівка була, усюди заходили, так ні одна не йде.
Уляна. Чому ж вони за такого парубка не йдуть?
Стецько. Без сорому казка: кажуть, що дурний! Се вже мода, що усі за розумних хотять. Від сього і люди на світі переведуться. За дурних не йдуть, а розумних ніде взяти, от усі люди і повимирають, а нових людей – тпру – ніде буде узяти!
Поки говорить слова, Уляна прокрадається і тікає, Стецько біжить за нею.
Олексій біжить рятували Уляну. Виходить ведуча.
Ведуча. Сучасні слов’янські алфавіти беруть початок з кирилиці – системи писемних знаків, за допомогою яких Кирило записав деякі релігійні тексти. До прибуття Кирила і Мефодія на Русі вже існувало письмо, але його було кілька типів, одного, загального, не було. Сучасне словенське письмо побудоване на основі кирилиці. Ним користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби. Слов’янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі.
У 1113 році з’явилась славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ».
Нестора часто називають літописцем. Але правильніше називати його письменником та істориком. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій.
У день Преподобного Нестора – Літописця (9 листопада) ми й відзначаємо День української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам’ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки. Він стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.
Наш народ – співучий, талановитий, неповторний. Як не згадати сьогодні про мелодійну, неповторну українську пісню... Тож пропонуємо вашій увазі пісню «Розпрягайте, хлопці, коней» у виконанні учнів 4 класу.
Учні 4 класу виходять, виконують пісню «Розпрягайте, хлопці, коней». Виходить ведуча.
Ведуча. Сьогодні українська мова поширена не лише в Україні, а і в Білорусі, Росії, Молдові, Казахстані, Польщі, Словаччині, Канаді, США, Аргентині, Бразилії, Австралії та інших країнах.
Мово наша! Вся з гомону полів, лісів і морів, отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, барвінком і вишневим цвітом – кожна струна твоя вимочена в Дунаї, криницях і струмках.
Мово наша! Вся з весен і морозу, так часто палена спекою, бита градом і дощем, але завжди повна осіннього достигання.
Мово наша! Ніжна і тендітна, а міцніша броні, бо єднаєш дух і тіло, бо в основі твоїй – непорочність і чистота.
Ми вже згадували про українську пісню... Але ж наші нащадки не тільки чудово співали, а вміли ще й танцювати гарно. Хто б встояв на місці, почувши мелодію нашого живого, запального гопака!
Не дарма Україна славиться не лише своїми дзвінкоголосими співаками, а й танцю-ристами гарними.
Ой, гоп, гопака,
У нас музика така,
Що не всидиш, не встоїш,
Гей, давай, давай гучніш!
Пропонуємо вашій увазі запальний танок у виконанні учениць нашої школи.
Дівчатка виконують танок. Виходять ведуча та 2 учениці.
Ведуча. Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня линеш, рідне слово,
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово!
1- ша учениця. Мова – краса спілкування,
Мова – як сонце ясне,
Мова – то предків надбання,
Мова – надбання моє.
Мова – то чиста криниця,
Де б’є , мов сльоза, джерело…
2- га учениця. Мова – це наша світлиця,
Вона як добірне зерно.
Мова – джерельна перлина,
Нею завжди дорожіть:
Без мови немає країни –
Мову, як матір, любіть.
Ведуча. Підійшло до завершення наше свято. Я пропоную закінчити його гарною піснею, яку виконають учні 6 та 2 класів.
Учні виконують пісню «Як у нас на Україні».
